Розділ ««Тегетгоф»»

Простір, через який мене мчав мій вірний скакун, теж дуже змінився. Льодові поля набрякли, і нашу путь перетяла широка смуга води. Ми мусили переплисти її, а далі знову довелося дряпатися по крижаних заторах, яких раніше не було тут. Раптом я побачив перед собою корабель.

«Тегетгоф» стояв перед нами на відстані двох пострілів з гвинтівки. Здається, що він спочивав на тих самих крижинах, на яких ми його й залишили.

Але який гамір, яке життя вирувало на кораблі! І в найщасливіші свої часи не чув «Тегетгоф» такого гомону. Тисячі альбатросів, зимородків, пінгвінів укрили його палубу, розсілися довгими рядами на реях щогл, ганяли по бортах, виглядали з ілюмінаторів, коливалися на корабельних канатах. Ці створіння заволоділи всім кораблем.

Та як потрапив «Тегетгоф» на сушу?

А він і не потрапляв! Суша сама підповзла під корабель.

Вибух вулкана й великої підземної нафтової маси високо підкинув частину суші, що пливла на кризі. Суша змістилася на кілька миль, підпливла під затори льодового поля, на яких стояв «Тегетгоф», і підняла їх. Водночас суша відірвалася й від льодового континенту, а морська течія й вітри понесли її далі на північ.

Льодовий затор, на якому колись застряв «Тегетгоф», набагато зменшився. Виходить, лід тане. В заторі видніються глибокі ями, що їх вимила вода. Вода, яка витікає з-під крижаних заторів, між крижинами й скелями суші утворила ціле озеро, вірніше — затоку.

От на цьому озері й кишіло різне водяне птаство.

Коли я знову потрапив на палубу «Тегетгофа», то, припавши до неї, цілував її, немов знайшов свій рідний край. Я обіймав щогли, труби, немов рідних братів.

Крім птахів, на нашому кораблі не було жодної живої істоти. Ведмедів або прогнав, або знищив вибух газів. Тільки птахи залишилися й розквартирувалися на кораблі. Птахи півночі такі добрі й сумирні, що їх можна ловити руками. Вони знайшли захисток на цій великій споруді й гніздилися між вітрилами. В чохлах я знайшов гусячі яйця і набрав їх повні кошики.

Моїй Нагамі, певно, тут дуже сподобається. Для неї я приготував каюту капітана.

Оглянувши корабель, я відшукав теплий одяг. Він дуже потрібен тим, кого я залишив у катакомбах. Для Нагами я подбав і про інше вбрання. Правда, на «Тегетгофі» жіночих костюмів не було, але навіщо тепер потрібні на кораблі всіляких кольорів прапори? Моряки возять за собою прапори різних країн, щоб при зустрічі вітати іноземні кораблі. Тепер ці прапори знадобляться моїй дружині. З спільного прапора австро-угорської монархії я пошию гарну спідницю — такої і в паризьких ательє не придумають. Туніку зроблю з іспанського прапора — на цьому прапорі п'ятнадцять кольорів, малий орел і великий орел, гриф, леви, що лежать, і стоять, смуги, стяжки, квадратики, лілії, кулі та зорі — кращого взірця для плаття не може бажати і найвибагливіша жінка; з британського прапора вийде чудова кацавейка, а датський прапор — готовий башлик. Заприсягаюсь, що коштовнішого вбрання ніхто в світі ще не мав. Ой, як зрадіє всьому цьому моя маленька жіночка!

Не встиг я знову вирушити в дорогу, щоб привести сюди свою дружину, як на кораблі хтось почав промовляти до мене.

А хто ж би тут міг розмовляти?

Сам «Тегетгоф»! Корабель. Та його мова дуже дивна!

Гучний тріск уздовж корабельних балок, дзвін між залізними обручами, скрегіт по залізу корабельного дна, плачі й рипіння в шпунтах. Такою мовою говорив до мене корабель.

А що ж я зрозумів з його мови? Те, що цей корабель, і всіх, хто оселився на ньому, чекає лиха доля. Крижані затори, що підняли корабель, підмило знизу водою. Доля «Тегетгофа» така: крижаний затор розсиплеться, корабель звалиться в безодню, і його привалять навколишні льодові скелі.

Цьому негайно треба якось запобігти!