Розділ «Нове небо»

Минуло три дні, а Ламек не хотів залишати печеру «Нептунових келехів». Та я й не силував його, бо розшукував вихід з цього місця.

З природних катакомб туфових скель я міг вийти без порад Ламека.

Ті, що принесли сюди келехи, не могли дістатися цієї печери без смолоскипів, залишки яких я знайшов у одному коридорі. В первісні часи замість смолоскипів користувалися білим очеретом (calamus albus). Саме з цієї рослини первісні люди навчилися здобувати вогонь. Якщо терти паличку очерету об другу таку ж паличку, вони іскряться й підпалюють трут, бавовник, клоччя. Кора цього очерету тверда, наче кремінь, тому вона не гниє, а серцевина його — смолиста й горить яскравим полум'ям. Як правило, для смолоскипа зв'язують три палички докупи.

Отож залишки смолоскипів привели мене до виходу з катакомб.

Вихід був замурований притуленими один до одного великими каменями. Кілька каменів я легко зрушив своїм залізним ломом і зробив між ними щілину, крізь яку могла пройти не тільки людина, а й ведмедиця. Адже без Бебі я не міг здійснити своїх планів.

Я скористувався тим, що Нагама спала в печері біля свого прабатька, і, залишивши їм свою лампочку, вийшов.

Міркував я так: недосить лише знайти вихід на поверхню землі. Адже там пекучий мороз, і мої люди замерзнуть. Ні Нагама, ні Ламек не мають одягу, який міг би захистити їх від морозу. Мені треба скоріше повернутися на «Тегетгоф», щоб узяти для них теплі костюми. Та й на мені тільки один кожушок, бо шубу я залишив у льодовій печері й не знаю, що з нею трапилося. Певно, в тій печері все загинуло. Та ми, мандрівники «Тегетгофа», частенько цілими днями ходили без шуби і звикли до цього. Отож, я вже загартований і дійду до корабля і в легкому одязі. Бебі візьме мене на свою спину — верхи я скоріше доберуся до «Тегетгофа», скоріше й повернуся. Крім усього, мені потрібні її гострий нюх та інстинкт орієнтації, щоб легше знайти корабель і не заблудити на зворотному шляху.

Я гадав, що моїх супутників приголомшить те, що відкриється перед ними на вільному просторі, між небом і землею. Такого неба й такої землі вони ще ніколи не бачили. Небо, усіяне невідомими для них зірками, і на ньому блимає химерне північне сяйво, а земля вкрита сліпучобілим піском, якого вони також не знають. А коли Нагама й Ламек побачать прозорі, блискучі льодові скелі, здивовано запитають: що то за сяюче каміння? І холоду вони теж не знають.

Але, вибравшися після такої тривалої підземної мандрівки на вільне повітря, розгубився я сам. Бо ніколи ще не бачив такого неба й такої землі.

По-перше, морозу не було — температура піднялася вище нуля.

А що це за небо над моєю головою? Жодної зірки на ньому. Небесне склепіння сяє дивною загравою. Та це не північне сяйво. У височині клубочить отара червоних хмар, з-за їх густого покривала раз у раз виринає блідий, зеленявий диск місяця. Тепло лине від цих хмар! Та звідки, знову ж таки, ці хмари? Часом ллє дощ — я відчуваю його краплини на обличчі. Навколо палає обрій, і здається, що там громадяться хмари. Переді мною дивний краєвид: немов увесь острів оточений полум'ям у формі підкови. Цей острів займає приблизно десять квадратних миль, на одному боці його височить гора Ціхі, а нижче гори, десь на відстані трьох миль, нафтовий вулкан кидає в небо полум'я. Однак, від цього земля не могла б так розігрітись. Очевидно, від нафти загорівся ще й навколишній кам'яновугільний шар.

Кам'яновугільна гора Дутвейлері куриться вже півтори сотні років, однак це не заважає людям жити на ній і навіть вирощувати у зігрітому підземним вогнем грунті південні квіти і тропічні фрукти. Отже, вогонь мене не хвилює. Хай він турбує моїх нащадків.

Та згорання вугілля має ще й інші наслідки. Від нього наш острів рухається вперед. Палаюче узбережжя розтоплює кригу льодового моря, й наш острів прокладає собі шлях між нею.

Вірогідно, що оскільки тепло на тому боці острова, де діє нафтовий вулкан, розріджує повітря, то густіше повітря з другого боку невпинно штовхає острів далі. Гори на ньому тепер правлять за вітрила.

А що ж сталося з землею? Які зміни викликав у ній цей грандіозний вибух нафти?

Коли в Америці, в знаменитій пенсільванській нафтовій долині відкривають нову нафтову свердловину, то по всій окрузі гасять вогні, бо скважинами спочатку виходить горючий газ. Якось при відкритті скважини забули погасити вогні в кузні, що була метрів з двісті від колодязя. Газ спалахнув, і за хвилину вигоріло геть усе навколо радіусом у цілу англійську милю. Дві сотні людей перетворилося в попіл, і на поверхні землі не залишилося жодного дерева, жодної тварини.

Якщо з нафтового колодязя газ виривається через трубу діаметром у двадцять сантиметрів, то з мого вулкана він виходить через широкий кратер.

Наслідком першого вибуху було те, що з гір зникла вся крига, а долини наповнилися озерами.