Розділ «Острови в океані»

— Ти пересунься до корми, прикриєш той бік.

— Гаразд, Томе, — сказав Ара.

Вони лежали на сонці й вітрі, і кожен не спускав з очей острова. Час від часу там злітав птах чи два, і вони знали, що їх сполохав або Віллі, або ж ті інші.

— От, мабуть, дратується Віллі через цих птахів, — мовив Ара. — Він про них і не подумав, коли йшов.

— Еге ж, це однаково, що сигнальні повітряні кулі запускати, — відказав Томас Хадсон. Він був замислився, 1 тепер обернувся, й поглянув через плече.

Усе це дедалі менше йому подобалось. Надто багато птахів злітало над островом. Тож які тепер підстави вважати, що ті, кого вони шукають, справді там? Та й, власне, що їм там було робити? Лежачи отак на палубі, він відчував у грудях холодну порожнечу від думки, що їх обох, і його, і Віллі, ошукано. А може, вони й не мали наміру обвести нас круг пальця. Але оті птахи, подумав він; надто вже їх багато, і нічого доброго це не обіцяє. В повітря знялося ще двійко ібісів, уже недалеко від берега, і Томас Хадсон обернувся до Генрі й сказав:

— Зроби ласку, Генрі, спустись у форлюк і постеж за берегом з того боку.

— Там страшенно бридко.

— Я знаю.

— Гаразд, Томе.

— Гранати й магазини залиш, візьми тільки niño і одну гранату в кишеню.

Генрі обережно сповз у люк і почав видивлятися на внутрішні острівці, що заступали собою відкриту протоку. Вираз його обличчя не змінився. Але для цього йому довелося міцно стулити губи.

— Ти пробач мені, Генрі, — мовив Томас Хадсон. — Нічого не вдієш, так потрібно.

— Та я нічого, — відказав Генрі. І раптом його удавана суворість дала тріщину, і він усміхнувся своєю чарівною широкою усмішкою. — Просто я не зовсім так хотів би провести літо.

— Я теж. Але поки що все йде не так легко та просто, як нам хотілося б.

Над мангровими заростями злетів бугай, і Томас Хадсон почув його гучний крик і побачив, як птах сполохано шугнув убік за вітром. І тоді він почав простежувати шлях Віллі крізь хащу за тими зльотами птахів. Коли птахи не злітали, було очевидно, що Віллі повернув назад. Та трохи згодом вони знову фуркали вгору, і Томас Хадсон знав, що тепер Віллі пробирається навітряним краєм острова. За три чверті години він побачив велику білу чаплю, що перелякано знялась у повітря й, важко махаючи крильми, полетіла геть. І тоді промовив до Ари:

— Він уже вийшов на берег. Їдь до мису й забери його.

— Я його бачу, — за хвилю сказав Ара. — Він помахав рукою. Онде лежить біля самого берега.

— Їдь забери його і привези так само нишком.

Узявши свій автомат і засунувши в кишені по гранаті, Ара зісковзнув у шлюпку. Тоді вмостився на кормі й відштовхнувся од борту шхуни.