Розділ «Острови в океані»

Шлюпка підійшла до шхуни з підвітряного боку, і Томас Хадсон побачив широкі груди Ари, його довгі руки та смагляве обличчя, таке незвично серйозне в ці хвилини, і помітив, як нервово сіпаються м'язи у нього на ногах. Генрі та Віллі лежали долілиць, поклавши голови на руки.

Коли шлюпка пристала до підвітряного борту шхуни, що похилилася від берега до води, і Ара взявся за леєр, Віллі повернувся на бік і сказав:

— Лізь на борт, Генрі, й повзи до Тома. Ара подасть тобі твоє залізяччя. І Пітерсове там забереш.

Генрі обережно поповз на животі по нахиленій палубі. Проповзаючи обіч Пітерса, швидко позирнув на нього.

— Привіт, Томе, — мовив він.

Томас Хадсон поклав руку йому на плече й тихо сказав:

— Повзи на ніс і втиснися в палубу. Щоб нічого не було видно над бортиком.

— Гаразд, Томе, — відповів той здоровань і помалу, дюйм за дюймом, поповз нахиленою палубою до носа. Йому довелося перелізти через Пітерсові ноги, і він підібрав його автомат і магазини. Магазини застромив за пояс, помацав у Пітерса в кишенях, витяг звідти гранати й теж причепив до пояса. Тоді поплескав Пітерса по ногах і, тримаючи свій та його автомати за стволи, поповз далі до свого місця на носі.

Томас Хадсон спостерігав, як Генрі повз похилою палубою по мангровому гіллю і як, поминаючи розтрощений вибухом гранати форлюк, зазирнув туди. Те, що він там побачив, ніяк не відбилося на його обличчі. Опинившись під захистком планшира, він поклав обидва автомати праворуч себе, а тоді перевірив Пітерсів і заправив у нього новий магазин. Решту магазинів розіклав попід бортиком планшира, потім відчепив від пояса гранати й поклав їх напохваті.

Побачивши, що він зайняв свою позицію і дивиться на зелений острів, Томас Хадсон повернув голову й заговорив до Віллі, що лежав на дні шлюпки, заплющивши проти сонця і видюще, й штучне око. На ньому була вилиняла сорочка кольору хакі з довгими рукавами, подерті шорти й старі тенісні туфлі. Ара сидів на кормі, і Томас Хадсон бачив згори його буйну чорну чуприну та великі руки, що напружено стискали бортик шлюпки. Ноги його й досі посіпувались, але Томас Хадсон уже давно знав, як він завжди нервує перед небезпечним ділом і як чудово тримається потім, тільки-но воно розпочнеться.

— Віллі, — мовив Томас Хадсон. — Ти щось надумав?

Віллі розплющив своє видюще око, а штучне так і лишилося заплющене.

— Я прошу дозволу прогулятися на той край острова й побачити, що там діється. Не можна дати їм ушитися звідси.

— Я поїду з тобою.

— Ні, Томмі. Я це трикляте діло знаю, воно ж моє ремесло.

— Я не дозволю тобі їхати туди самому.

— А це можна зробити тільки так. Звірся на мене, Томмі. Ара повернеться сюди і, якщо я їх сполохну, підіграє вам. А якщо все буде тихо, приїде й підбере мене там-таки на березі. — Обидва його ока були широко розплющені, і він дивився на Томаса Хадсона так переконливо, наче продавець, що умовляє покупця придбати якусь потрібну в домі річ, а той і купив би, та не має стільки грошей.

— І все-таки я поїду з тобою.

— Забагато буде шелесту, Томе. Я ж тобі правду кажу, я це діло, хай йому біс, добре знаю. Вважай, великий фахівець. Кращого за мене ніде не знайдеш.

— Ну гаразд. Їдь, — сказав Томас Хадсон. — Але роздовбай там їхній бісів човен.