Розділ «Острови в океані»

Томас Хадсон пояснив це Арі, і той заліз на борт і впорався з Пітерсом дуже легко й незворушно, тільки затягнув йому на потилиці робу, що закривала обличчя. Він зробив усе без надмірної делікатності, але й не грубо, і коли підняв Пітерса з палуби й спустив його головою вперед у шлюпку, то тільки й сказав:

— Дуже він закляклий.

— Недарма ж кажуть: закляк, наче мрець, — мовив Віллі. — Ти хіба не чув?

— Чув, — відповів Ара. — А в нас їх називають fiambres, цебто холодне м'ясо. Як ото закуски в ресторані: холодна риба, холодне м'ясо. Але я думав про Пітерса. Він завжди був такий гнучкий.

— Я пришлю Ару назад. Тобі нічого не треба, Томе?

— Талану, — відказав Томас Хадсон. — Дякую тобі за розвідку, Віллі.

— Ет, звичайнісіньке смердюче дільце.

— Нехай Хіль помастить тобі подряпини.

— К бісовій матері ті подряпини, — сказав Віллі. — Ходитиму як син джунглів.

Томас Хадсон і Генрі озирали із своїх люків нерівну, порізану лінію острівців, що лежали між ними та довгою затокою, якою, наче каналом, можна було вийти на відкриту воду. Тепер вони говорили, не притишуючи голосу, бо знали, що ті, інші, можуть бути аж ніяк не ближче, ніж на цих малих острівцях.

— Ти пильнуй, — сказав Томас Хадсон. — А я піду викину за борт оті їхні боєприпаси й ще раз погляну, що там є внизу.

Унизу він знайшов чимало такого, чого не помітив першого разу. Тоді підняв на палубу ящик з патронами й зіштовхнув його через борт. Мабуть, треба було розкидати їх пачками, подумав він. Та біс із ними. Він приніс до люка «шмайсер» і, виявивши, що автомат зіпсований, поклав його разом із своїм спорядженням.

Віддам Арі, нехай дивиться, подумав він. Принаймні тепер зрозуміло, чому вони не взяли його з собою. То ти гадаєш, що вони залишили того пораненого як розпорядника урочистої зустрічі, а самі вшилися? Чи, може, влаштували його якнайзручніше й подались на розвідку? Ну, і як, по-твоєму: чи багато вони бачили й чи багато знають?

— А може, варто було залишити боєприпаси як речовий доказ? — спитав Генрі.

— Тепер уже речові докази нам ні до чого.

— І все-таки завжди краще їх мати. Ти ж знаєш, які вони там доскіпливі, — візьмуть усе під сумнів, і край. А нагорі то, може, й під сумнів узяти не схочуть. Ти ж пам'ятаєш, Томе, як було з тим останнім підводним човном?

— Та пам'ятаю.

— Він аж куди зайшов у гирло Міссісіпі, а вони все брали його під сумнів.

— Це правда.

— Отож я й кажу, що треба було залишити ті боєприпаси.