Розділ «Острови в океані»

— Спершу я перевірю, що там унизу.

— Я сам перевірю.

— Ні, — сказав Віллі. — Це моє діло.

— Як ти себе почуваєш, хлопче?

— Дуже добре. От тільки засмучений звісткою про смерть містера Пітерса. Треба накрити йому обличчя. І повернути його так, щоб голова була вище, бо шхуна сідає на цей бік.

— А що з тим гадом на носі?

— Шмаття.

XVII

Віллі поїхав по Ару та Генрі. Томас Хадсон лежав за високим планширом шхуни ногами до люка й видивлявся, чи не з'явиться човен. По той бік люка ногами до нижчого борту лежав Пітерс. Обличчя його було накрите німецькою матроською робою. Як це я ніколи не помічав, що він такий високий на зріст, подумав Томас Хадсон.

Вони з Віллі разом оглянули шхуну всередині, де все було шкереберть. На борту залишався тільки один німець — той, що вбив Пітерса. Певно, прийняв його за командира. Вони знайшли на шхуні ще один «шмайсер» і тисячі зо дві патронів у металевому ящику, що був розкритий обценьками чи консервним ножем. Як видно, ті, що поїхали на берег, забрали зброю з собою, бо нічого більше на борту не було.

Човен мав щонайменше шістнадцять футів завдовжки й чималу вагу, якщо судити з підпор та слідів від його днища на палубі. Запас харчів у них ще був достатній: переважно в'ялена риба та просмажена до сухого свинина. Пораненого вони залишили на шхуні, і саме він стріляв у Пітерса. Він мав тяжку рану в стегні, що вже майже загоїлась, і другу таку саму — в м'якуші лівого плеча. Були в них детальні карти узбережжя й Вест-Індських островів та ще ящик сигарет «Кемел» без фірмової марки, з написом «Постачання флоту». Ні кави, ні чаю і ніякого спиртного на шхуні не було.

Поставало питання, що вони робитимуть тепер. Та й де вони. Вони напевне бачили або чули короткий бій, що відбувся на шхуні, і тепер могли повернутися по свої припаси. Бачили, мабуть, і те, що один поїхав у шлюпці з підвісним мотором, а з пострілів та вибухів гранат зміркували, що на борту ще може бути троє вбитих чи тяжкопоранених. Отже, могли повернутися чи то по припаси, чи то по щось інше, сховане на шхуні, а коли споночіє, зробити спробу дістатися до материка. Якби вони сіли на мілину, то легко зняли б човен самотужки.

Човен у них був, як видно, надійний. А Томас Хадсон не мав тепер радиста, щоб передати прикмети човна, і, отже, шукати його не було кому. До того ж якби вони захотіли й наважились, то могли б спробувати поночі захопити катер. Але це було малоймовірно.

Томас Хадсон обмірковував усе так ретельно, як тільки міг. І зрештою розважив: вони напевне заб'ються в мангрові хащі, витягнуть на берег човен і сховають його. Якщо ми поткнемося за ними, вони легко зможуть перестріляти нас із засідки. А тоді рушать до внутрішньої затоки, вийдуть на відкриту воду і спробують проскочити вночі повз Кайо-Франсес. Це неважко. Харчі якісь знайдуть по дорозі, а ні — то заберуть десь силоміць і отак підуть собі на захід, щоб потім пробратися до котрогось із німецьких земляцтв поблизу Гавани, де їх переховають і всіляко підтримають. Добути собі кращий човен їм теж неважко. Заберуть у когось. Чи вкрадуть.

Мені треба доповісти про все на Кайо-Франсесі, одвезти Пітерса й дістати вказівки. Доки не повернемось у Гавану, особливих прикрощів не буде. На Кайо-Франсесі командує лейтенант, З ним ніяких ускладнень не виникне, і ми зможемо залишити там Пітерса. Щоб довезти його туди, льоду в нас вистачить, там і пальним заправимось, а льоду дістанемо в Кайбар'єні.

Нам треба будь-що зловити цих негідників. Але я не збираюся ні за такої матері душу підставляти Віллі, Ару й Генрі під шквальний автоматний вогонь з мангрової хащі. Їх там, судячи з усього, що ми тут бачили, вісім чоловік. Сьогодні я мав нагоду застукати їх зі спущеними штаньми і пропустив її, бо вони чи то надто хитрі, чи надто щасні, а до того ж добре знають своє діло.

Ми втратили одного чоловіка, і цей один — радист. Зате ми залишили їх без шхуни, при одному човні. Якщо я побачу той човен, ми знищимо і його, а острів обложимо й накриємо їх там. Але стромляти наші голови в пастку, де нас буде троє проти вісьмох, я не збираюся. І якщо мені потім надають по с…, то нехай надають. Зрештою, надають і так, і так. За те, що я втратив Пітерса. Якби втратив будь-кого з вільнонайманих, нікому й не заболіло б. Крім мене та моєї команди.

Скоріше б уже вони повернулися, подумав він. Не хочу я бути сам, коли ті негідники з'являться сюди подивитися, що сталося з їхньою шхуною, і вести з ними бій одинцем на цьому безіменному острові. Цікаво все-таки, куди вони подались отим своїм човном і що там роблять? Може, шукають устриць. Віллі казав, що тут є устриці. А може, просто не схотіли залишатися вдень на своєму черепашатнику, щоб їх не засікли з літака. Та ні, вони вже, певно, знають, в які години тут патрулюють літаки. Хай їм чорт, з'являлися б уже, чи що, то, може, швидше б усе скінчилось. Прикриття в мене тут непогане, а вони, перш ніж потрапити на борт, будуть у мене всі як на долоні. А як по-твоєму, чому той поранений не стріляв раніш, поки ми не залізли на шхуну? Він же мав почути шум мотора. Певне, спав. Та й наш мотор дуже тихий, його майже не чути.

Надто багато тут усяких «чому», подумав він, і я зовсім не певен, що все як слід розрахував. Можливо, не треба було вчиняти наскок на шхуну. Але мені здається, я таки мав це зробити. Ми потопили шхуну, втратили Пітерса і вбили одного з них. Не хтозна-як добре, та все-таки на вашу користь.

Він почув джеркотіння мотора і, обернувшись, побачив, як шлюпка обходить мис. Але в ній був лиш один чоловік — Ара, що стернував на кормі. Та помітив він і те, як низько шлюпка сидить у воді, й зрозумів, що Віллі та Генрі лежать у ній на дні. А Віллі таки хитрюга, подумав він. Нехай ті на острові побачать, що приїхав тільки один, але не той, що вів шлюпку звідси. Не знаю, чи справді хитра ця вигадка. Але Віллі, напевне, мав якісь свої міркування.