Розділ «Острови в океані»

— Генрі, — мовив Томас Хадсон. — Ти, будь ласка, не тривожся. Ті люди, яких вони перебили, й досі там, на острові. Ми маємо кулі від німецького автомата, видалені з них і з того мертвого німчури. Ми маємо другого мертвого німчуру й записані в судновому журналі координати того місця, де його поховано. Ми маємо оцей роздовбаний черепашатник з мерцем на носі. Ми маємо два «шмайсери». Один несправний, а другий пошкоджений гранатою.

— А що, як раптом налетить ураган і все це розмете? От вони й скажуть, що все воно дуже сумнівне.

— Ну гаразд, — мовив Томас Хадсон. — Нехай усе воно буде сумнівне. А Пітерс?

— Його міг застрелити хтось із нас.

— Еге ж. І доведеться нам усе терпіти.

Вони почули шум мотора і наступної миті побачили, як Ара обходить мис. Ця шлюпка так високо задирає ніс, наче каное, подумав Томас Хадсон.

— Збирай своє залізяччя, Генрі, — сказав він. — Повертаємось на катер.

— Коли хочеш, я залюбки залишуся на цій руїні.

— Ні, ти потрібен мені на катері.

Та коли Ара підійшов до борту, він раптом передумав.

— От що, Генрі, ти побудь тут ще трохи, а потім я пришлю по тебе Ару. Якщо вони виткнуться й підійдуть до шхуни, шпурни їм у човен гранату. Переходь сюди, в задній люк, тут тобі буде просторіше. І май голову на в'язах.

— Гаразд, Томе. Дякую, що дозволив мені залишитися.

— Я б залишився сам, а тебе відіслав, але мені треба обговорити дещо з Антоніо.

— Розумію. А може, мені краще обстріляти їх, коли вони підійдуть, а вже потім кинути гранату.

— Як хочеш. Але не вистромляй голови, а гранату кинь з другого люка. І тримайся молодцем. — Він лежав за планширом підвітряного борту й подавав Арі своє спорядження. Потім і сам переліз через борт. — Тобі там, унизу, не дуже мокро? — спитав він Генрі.

— Ні, Томе. Все добре.

— Гляди не впадай у клаустрофобію[184] і добре пильнуй. Якщо вони покажуться, дай їм підійти під самий борт, а тоді вже вступай у гру.

— Еге ж, Томе.

— Уявляй собі, ніби сидиш у засідці на качок.

— Мені цього не треба, Томе.