Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— О,— сказав Фернандо. — Якщо вони заручені, то тоді все гаразд.

— Дуже рада, — сказала жінка.

— Я також, — поважно мовив Фернандо. — Salud, Пілар!

— Ти куди?

— На верхній пост, заступити Прімітіво.

— Куди тебе чорти несуть? — спитав маленького поважного чоловічка Агустін, що саме підійшов.

— Виконувати свій обов'язок, — поважно промовив Фернандо.

— Обов'язок? — глузливо перепитав Агустін. — Чхав я на твій обов'язок. — Потім, обернувшись до жінки, він додав: — А де ж ота погань, яку я повинен пильнувати, туди її розтуди?

— В печері,— сказала Пілар. — Два мішки. І мені вже несила слухати твою лайку.

— Туди й розтуди твою силу, — сказав Агустін.

— Іди й обкладай самого себе, — незлобиво сказала Пілар.

— Твою матір, — сказав Агустін.

— Своєї-бо в тебе ніколи не було, — сказала Пілар: пересварка вже досягла тієї межі, коли в іспанській мові дії не називають словами.

— Що це вони там роблять? — тепер уже півголосом спитав Агустін.

— Нічого, — відповіла йому Пілар. — Nada. Зрештою, тепер весна, тварюко.

— Тварюко, — промовив услід за нею Агустін, смакуючи це слово. — Тварюко. А сама ти хто? Виплодок найпослідущої суки, от хто. Туди й розтуди твою весну.

Пілар ляснула його по плечу.

— Ет, — сказала вона й засміялася своїм лунким сміхом. — Вся твоя лайка на один копил. Але в цьому ти мастак. Ти бачив літаки?

— Наклав я на їхні мотори, — сказав Агустін, ствердно кивнувши, й закусив нижню губу.

— Добре! — сказала Пілар. — Дуже добре! Тільки зробити це важко.