Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— Це потрібно. Я знаю. Ми повинні зробити дві речі. Ми повинні забратися звідси, й ми повинні виграти війну. А щоб виграти війну, треба знищити мости.

— Якщо Пабло такий хитрий, чому він сам цього не розуміє?

— Йому, слабодухому, краще так, як є. Йому б крутитися на місці, як у вирі. Але вода прибуває, і як зірве його з місця, хитрість враз повернеться до нього. Es muy vivo.

— Добре, що Ingles не вбив його.

— Que va. Вчора ввечері циган причепився до мене, щоб я його вбив. Циган — тварюка.

— Ти теж тварюка, — сказала вона. — Але тямущий.

— Ми з тобою обоє тямущі,— сказав Агустін. — Але в Пабло є ще й хист!

— Тільки з ним важко домовитися. Ти навіть не знаєш, до чого він докотився.

— Так. Але в нього є хист. Слухай, Пілар. Щоб воювати, досить мати голову на в'язах. Але щоб виграти війну — потрібні хист і засоби.

— Я про це поміркую, — сказала вона. — А тепер нам час іти. Ми й так уже забарилися. — Потім, підвищивши голос, гукнула: —Англійцю! Ingles! Ходімо. Вже час.

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

— Перепочиньмо, — сказала Пілар Робертові Джордану. — Сідай, Маріє, перепочиньмо.

— Ні, ходімо далі,— заперечив Роберт Джордан. — Відпочинемо вже там, на місці. Мені треба побачитися з тим чоловіком.

— Побачишся, — відказала жінка. — Квапитися нікуди. Сідай, Маріє.

— Ходімо, — сказав Роберт Джордан. — Виберемось на гору і там відпочинемо.

— Я відпочиватиму тут, — мовила жінка й сіла коло струмка.

Дівчина сіла поряд із нею у густому вересі, й сонце засяяло на її волоссі. Тільки Роберт Джордан усе стояв, дивлячись на гірську луку і струмок, що перетинав її; у цьому струмку, напевно, водилася форель. Він стояв у заростях вересу. Нижче де-не-де височіли великі сірі камені. Ще далі темніла смуга сосон.

— Чи далеко ще до Ель Сордо? — спитав він.

— Не дуже, — сказала жінка. — Перейдемо цей схил, спустимося в долину, а потім пройдемо понад отим лісом — до витоку струмка. Сідай і ні про що не думай.

— Я хочу поговорити з ним і владнати нарешті цю справу.