Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— А я хочу помити ноги, — сказала жінка і, скинувши сандалі та грубі вовняні панчохи, занурила праву ногу в воду. — Боже, яка холодна!

— Треба було їхати верхи, — сказав Роберт Джордан.

— А мені корисно пройтися, — сказала жінка. — Саме така прогулянка мені й потрібна була. Що з тобою?

— Нічого, просто я поспішаю.

— Тоді заспокойся. Часу в нас багато. А який день гарний, і як добре, що тут немає сосон! Ти навіть не уявляєш собі, як ці сосни можуть остогиднути. А тобі набридли сосни, guapa?

— Я їх люблю, — сказала дівчина.

— За що ж ти їх любиш?

— Я люблю, як вони пахнуть, і люблю, коли під ногами глиця, люблю, коли вітер гуде між високими деревами, а вони порипують.

— Ти все любиш, — сказала Пілар. — Ти просто скарб, а не дружина. — якби ще навчилася краще куховарити. Сосновий ліс нудний. Ти ніколи не бачила лісів букових, дубових чи каштанових. Ото ліси! В такому лісі всі дерева різні, кожне дерево само по собі, і в кожного своя краса. А сосновий ліс — це нудота. Що ти скажеш, Ingles?

— Я теж люблю сосни.

— Pero venga[29]? — сказала Пілар. — Ви наче змовилися. Я теж люблю сосни, але ми надто довго сидимо серед цих сосон. І гори мені набридли. В горах є лише два шляхи: вгору і вниз, а вниз — це тільки до дороги й до фашистських міст.

— Ти буваєш у Сеговії?

— Que va. З моїм обличчям! Таке обличчя раз побачиш — і не забудеш. Ти б хотіла бути бридкою, красуне моя? — спитала вона Марію.

— Ти не бридка.

— Vamos, не бридка! Я бридкою вродилася. І все своє життя була бридка. От ти, Ingles, хіба ти знаєшся на жінках? Чи знаєш ти що відчуває бридка жінка? Чи знаєш, що то значить — бути ціле життя бридкою, а в глибині душі почувати себе вродливою? Чудне це почуття. — Вона занурила у воду другу ногу й одразу ж висмикнула її.— Боже, ну й холодна! Дивіться, он плиска, — сказала вона, показуючи на сіру пташку, що підстрибувала, мов кулька, на камені, вище над струмком. — Вона ні до чого не здатна. І не співає, і смаку в ній ніякого. Трясе хвостом, та й годі. Дай закурити, Ingles, — сказала вона, взяла цигарку, вийняла з кишені кофти кремінь з кресалом і прикурила. Затягтись, вона подивилася на Марію й Роберта Джордана.

— Дивна річ — життя, — сказала вона й випустила дим носом. — 3 мене вийшов би непоганий чоловік, а я жінка, та ще й бридка. Але мене кохало багато чоловіків, і я кохала багатьох. Дивної Слухай, Ingles, це ж бо цікаво. Подивися на мене, хоч я й бридка. Подивися на мене уважно, Ingles.

— Ти не бридка.

— Que no[30]? Не бреши. Чи, може, — вона засміялася своїм грудним сміхом, — чи, може, і тебе вже починає проймати? Ні, ні, я жартую. Подивись на мою бридоту. А тим часом і в потвори буває щось таке, що засліплює чоловіка, коли він кохає. Засліплює і його, і тебе саму. А потім, одного дня, невідомо чому, він раптом помічає, що ти бридка, така, як насправді, і більше він уже не сліпий, і тоді ти теж помічаєш свою бридоту і втрачаєш і його, і оте «Щось». Зрозуміла, guapa? — вона поплескала дівчину по плечу.

— Ні,— сказала Марія. — Бо ти не бридка.

— Ти головою міркуй, а не серцем, і слухай, — сказала Пілар. — Бо я розповідаю дуже цікаві речі. Хіба тобі не цікаво, Ingles?