Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— Ну… Покохалися? — спитала жінка.

— А що вона тобі сказала?

— Не хотіла нічого казати…

— Я теж не скажу.

— Виходить, покохалися, — сказала жінка. — Ти бережи її.

— А що, як буде дитина?

— Це не біда, — сказала жінка. — Це ще не біда.

— Тут не місце для цього.

— Вона тут не залишиться. Піде з тобою.

— А ти знаєш, куди я піду? Мені не можна брати з собою жінку туди, куди я піду.

Хто зна. Може, туди, куди ти підеш, можна взяти і двох.

— Не треба так казати

— Слухай,— сказала жінка. — Я не боягузка, але вранці я все бачу ясно і гадаю, що багато хто з тих, кого ми знаємо і тепер живий, не дочекається наступної неділі.

— А який сьогодні день?

— Неділя.

— Que va,— сказав Роберт Джордан. — До наступної неділі ще далеко. Якщо дочекаємось середи — і то добре. Але мені не подобається, що ти кажеш таке.

— Буває, що людині треба побалакати, — сказала жінка. — Раніше в нас була віра й інші дурниці. А тепер кожен мусить мати когось, з ким міг би щиро побалакати, бо навіть найвідважніша людина часом почувається дуже самотньо.

— У нас немає самотніх, ми всі разом.

— Коли бачиш такі машини, серце стискається, — сказала жінка. — Проти таких машин ми — ніщо.

— А все ж ми їх б'ємо.