Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— Вони на мене нагонять жах, — сказав Рафаель. — Слово честі, я їх боюся.

— Вони полетіли бомбити аеродром, — відповів йому Роберт Ажордан, коли вони входили до печери. — Я майже певен, що в них саме це завдання.

— Що ти сказав? — спитала Паблова жінка. Вона налила йому кухоль кави й простягла бляшанку згущеного молока.

— У вас є молоко? Яка розкіш!

— У нас усього багато, — сказала вона. — А надто страху після цих літаків. Куди, кажеш, вони полетіли?

Роберт Джордан наточив у кухоль трохи густого молока з дірки, пробитої в бляшанці, витер бляшанку об край кухля і поколотив каву, яка стала світло-коричнева.

— По-моєму, вони полетіли бомбити аеродром. Могли полетіти й на Ескоріал та Кольменар. А може, і туди, і туди.

— Бодай уже відлетіли якнайдалі й до нас не поверталися, — сказав Пабло.

— А чому вони прилетіли сюди? — спитала жінка. — Звідки вони взялися? Ми ніколи не бачили таких літаків. І так багато. Може, фашисти готуються до наступу?

— Який рух був учора ввечері на шляху? — спитав Роберт Джордан. Дівчина, Марія, стояла поряд із ним, але він не дивився на неї.

— Слухай, Фернандо, — сказала жінка, — ти був учора в Ла-Грансі. Бачив ти там якийсь рух?

— Ніякого, — відповів присадкуватий, простодушний на вигляд чоловік років тридцяти п'яти, якого Роберт Джордан раніше не бачив. Він був зизоокий. — Кілька ваговозів, як завжди. Два-три легкових автомобілі. Ніякого руху військ при мені не було.

— Ти щовечора ходиш до Ла-Гранхи? — спитав його Роберт Джордан.

— Я або ще хтось, — сказав Фернандо. — Хто-небудь завжди ходить.

— Ходять по новини. По тютюн. По різні дрібниці,— сказала жінка.

— Чи є там свої люди?

— Аякже. Робітники на електростанції. Та й інші є.

— Які ж новини ти чув учора?

— Pues nada. Нічого особливого. На півночі справи й досі погані. Це не новина. На півночі від самого початку справи погані.

— А про Сеговію нічого не чув?