Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— Через який інтервал?

— Так, скільки годин стоїть вартовий і о котрій приходить зміна.

— А в мене нема годинника.

— На мого, — він зняв годинника з руки.

— Оце-то годинник, — захоплено сказав Рафаель. — Чого тут лишень немає! Такий годинник, певно, сам читати-писати вміє. Скільки тут усіляких цифр! Кращого годинника немає, мабуть, у світі.

— Тільки не бався з ним, — сказав Роберт Джордан. — Ти час визначати вмієш?

— Ще б пак! О дванадцятій годині дня — я голодний. О дванадцятій ночі — сплю. О шостій ранку — я голодний. О шостій вечора — п’яний. Якщо пощастить напитися. О десятій вечора…

— Годі,— сказав Роберт Джордан. — Не блазнюй. Я хочу, щоб ти доповів мені про зміну варти не тільки коло тартака й маленького мосту, а й коло великого і на дорозі за ним.

— Це щось забагато, — всміхнувся циган. — Може, ти краще когось іншого пошлеш?

— Ні, Рафаелю. Справа дуже важлива. Будь уважний і постарайся, щоб тебе не помітили.

— Ще б пак не старатися, — сказав циган. — Навіщо ти мені це кажеш — щоб я старався? Гадаєш, мені жити набридло?

— Будь хоч трохи серйозніший, — сказав Роберт Джордан. — Адже це серйозна справа.

— Ти мене просиш, щоб я був серйозніший? Після того, що ти зробив уночі? Треба було вбити людину, а ти що зробив? Ти повинен був убити людину, а не робити ще одну! І це в той час, коли небо чорне від літаків, коли їх стільки, що вистачило б перебити нас усіх з дідами й прадідами і ненародженими онуками на сто років наперед, разом з усіма котами, козами й блощицями! Коли небо повне літаків, що так ревуть, аж молоко могло б скипітися в грудях у наших жінок! Літаків, що застують сонце й рикають, як леви! І в цей час ти просиш мене, щоб я був серйозний? Я вже й так аж занадто серйозний.

— Ну, гаразд, — сміючись, сказав Роберт Джордан і поклав циганові руку на плече. — Занадто серйозним теж не треба бути. Іди доснідуй і вирушай.

— А ти? — спитав циган. — Що ти робитимеш?

— Я піду до Ель Сордо.

— Цілком можливо, що після тих літаків ти в усіх тутешніх горах не стрінеш ані душі живої,— сказав циган. — У багатьох тут, певно, жижки трусилися, коли вони пролітали.

— У них є справи важливіші, аніж вистежувати партизанів.

— Атож, — сказав циган, а потім похитав головою. — А що, як вони й цим не погребують?

— Que va, — сказав Роберт Джордан. — Це найкращі німецькі легкі бомбардувальники. Таких не посилають ганятися за циганами.