Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— Як ти гадаєш, чи бачили вони коней? — спитав Пабло.

— Вони коней не шукали, — відказав Роберт Джордан.

— Але вони їх бачили?

— Тільки якщо вони мали наказ шукати їх.

— Але вони могли їх побачити?

— Навряд, — сказав Роберт Джордан. — Хіба що сонце вже освітлювало галявину.

— Там зарані сонце, — засмучено мовив Пабло.

— По-моєму, їм тепер не до твоїх коней. У них є важливіші справи, — сказав Роберт Джордан.

Минуло вже вісім хвилин, відколи він натиснув гудзик секундоміра, але вибухів бомб ще не було чути.

— Чого ти весь час дивишся на годинник? — запитала жінка.

— Слухаю, куди полетіли літаки.

— Он як, — сказала вона.

Коли минуло десять хвилин, він перестав дивитися на годинник, знаючи, що тепер літаки вже надто далеко і нічого почути не можна, навіть накинувши хвилину на швидкість звуку. Він сказав Ансельмо:

— Я хочу поговорити з тобою.

Вони відійшли від входу до печери на кілька кроків і зупинилися щд сосною.

— Que tal? — запитав його Роберт Джордан. — Як справи?

— Все гаразд.

— Ти вже поснідав?

— Ні. Ще ніхто не снідав.

— Тоді поснідай і візьми щось із собою. Я хочу доручити тобі спостерігати за дорогою. Занотовуватимеш усе, що проходить і проїздить там, в обох напрямках.