— Я вже думав про твоє волосся. І про те, що можна з ним зробити. Бачиш, воно росте рівно з усіх боків, як хутро в звірятка, і воно дуже приємне на дотик і дуже мені подобається, воно дуже красиве і так гарно прилягає, коли я пригладжую його рукою, а потім знову піднімається, як лан пшениці під вітром.
— Погладь його.
Він погладив її й не зняв руки, а потім заговорив далі, торкаючись губами її шиї й відчуваючи, як щось надимається у нього в горлі.
— Але в Мадріді ми зможемо піти до перукаря, і тобі підстрижуть його по боках і ззаду, як у мене, і для міста це виглядатиме краще, поки воно відросте.
— Я буду схожа на тебе, — сказала вона й пригорнула його до себе. — І мені вже ніколи не захочеться міняти зачіску.
— Ні. Воно весь час ростиме, і це потрібно тільки спочатку, поки воно ще коротке. Скільки треба часу, щоб воно стало довге?
— Зовсім довге?
— Ні. До плечей. Мені хочеться, щоб воно в тебе було до плечей.
— Як у Грети Гарбо?
— Так, — відповів він здушеним голосом.
Тепер ілюзія запліскувала його навальною хвилею, і він піддавався їй усім своїм єством. І ось она опанувала його цілком, і тоді він повів далі:
— Воно спадатиме до плечей, а на кінцях буде кучерявитись, як морська хвиля, і матиме барву стиглої пшениці, а обличчя в тебе кольору темного золота, а очі —того єдиного кольору, який пасує до твого волосся й до твоєї шкіри, — золоті з темними цятками, і' я закидатиму твою голову назад, дивитимусь тобі в очі й міцно пригортатиму тебе до себе.
— Де?
— Де завгодно. Всюди, де б ми не були. Скільки часу треба, щоб твоє волосся відросло?
— Не знаю, бо раніше я ніколи не стриглася. Але гадаю, що за півроку воно відросте вже нижче вух, а за рік буде таке, як тобі хочеться. Але знаєш, що буде перед тим?
— Ні. Скажи.
— Ми будемо в тому великому чистому ліжку в твоєму знаменитому номері, в нашому знаменитому готелі, і ми сидітимемо разом на знаменитому ліжку й дивитимемось у дзеркало на гардеробі, і там, у дзеркалі, будеш ти і я, і я обернуся до тебе отак, обійму тебе отак і поцілую тебе отак.
Потім вони лежали нерухомо, серед ночі, в болісному заціпенінні, і, обіймаючи її, Роберт Джордан обіймав усе те, що, він знав, ніколи не справдиться, але він навмисне казав далі:
— Зайчику, ми не завжди житимемо в тому готелі.
— Чому?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Твори в 4-х томах. Том 3» автора Ернест Хемінгуей на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПО КОМУ ПОДЗВІН“ на сторінці 240. Приємного читання.