Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— Я рада, що ти ніколи не був одружений, — сказала вона. — Але я рада, що ти знаєш усе, про що мені казав, бо це означає, що в тебе було багато жінок, а Пілар каже, що тільки за таких чоловіків можна виходити заміж. Але тепер ти не бігатимеш за іншими жінками? Бо якщо бігатимеш, то це вб'є мене.

— Я ніколи не бігав дуже за жінками, — сказав він. і це була правда. — Поки я не зустрів тебе, я навіть не думав, що зможу когось покохати по-справжньому.

Вона погладила його по щоці, потім обняла за шию.

— Ти, певно, знав багатьох жінок?

— Але не кохав жодної.

— Слухай, Пілар сказала мені одну річ…

— Яку?

— Ні, краще я тобі не скажу. Краще поговорімо про Мадрід.

— А що ти хотіла сказати?

— Тепер уже не хочу.

— А може, все-таки скажеш? Це ж може бути щось важливе.

— Гадаєш, що це може бути важливе?

— Так.

— Звідки ти знаєш? Адже ти не знаєш, про що йдеться.

— З твого тону.

— Ну, гаразд, я не приховуватиму від тебе. Пілар сказала мені, що завтра ми всі помремо і що ти знаєш це так само добре, як вона, тільки тобі байдуже. Вона сказала це без осуду, а навпаки, з повагою.

— Вона так сказала? — спитав він. Навіжене бабисько, подумав він, а вголос мовив: — Це все її кляті циганські вигадки. Таке верзуть старі перекупки на базарах та боягузи по кутках кав'ярень. Це все кляті вигадки, туди їх і розтуди. — Він відчув, як піт виступив у нього під пахвами й стікає по боках, і сказав собі: злякався, га? А вголос промовив: — Вона просто язиката забобонна баба. Поговорімо ще про Мадрід.

— Отже, ти нічого такого не знаєш?

— Звісно, ні. І забудь про цю гидоту, — сказав він, уживши ще бридкіше слово.

Але тепер, коли він заговорив про Мадрід, йому вже не вдалося поринути в ілюзію. Тепер він просто брехав своїй дівчині й собі, щоб якось скоротати цю ніч перед боєм, і знав це. Йому було приємно, але вся насолода від ілюзії зникла. І все-таки він сказав: