Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— Ну, а іще що?

Роберт Джордан записував, а Ансельмо розповідав про все, що бачив на шосе. Розповідав він від самого початку й по порядку, виявляючи ту надзвичайну пам'ять, яка властива людям, що не вміють ні читати, ні писати. Поки він розповідав, Пабло двічі черпав собі вина з миски.

— Там проходила й кіннота — в напрямку Ла-Гранхи, з того боку, де був табір Ель Сордо, — вів далі Ансельмо.

Потім він сказав, скільки було поранених і скільки вбитих — прив'язаних до сідел.

— Впоперек одного сідла лежав якийсь клунок, і я спершу не Зрозумів, що в ньому, — сказав він. — Але тепер я знаю, що там були голови. — Він вів далі без перерви: — Це був цілий ескадрон. Залишився тільки один офіцер. Не той, що під'їздив сюди вранці, коли ти лежав за кулеметом. Того, видно, вбили. Вбитих офіцерів було двоє — я бачив нашивки на рукавах. Вони були прив'язані до сідел, долілиць, їхні руки теліпалися. Була там maquina Ель Сордо, приторочена до того сідла з головами. Дуло в неї погнулося. Оце й усе, — закінчив він.

— І цього вистачить, — сказав Роберт Джордан і занурив кухоль у миску з вином. — Хто, крім тебе, переходив через лінію Фронту на республіканську територію?

— Андрес і Еладіо.

Хто з них надійніший?

— Андрес.

Скільки потрібно часу, щоб дістатися звідси до Навасерради?

— Коли йти обережно й без вантажу, то — три години, якщо пощастить. Ми з тобою йшли довшою й безпечнішою дорогою, бо несли твої рюкзаки.

— А ти певен, що він добереться?

— No se, хіба можна знати щось напевно.

— Навіть ти не можеш?

— Ні.

Отже, це вирішує справу, подумав Роберт Джордан. Якби він сказав, що добереться напевне, я б напевне послав його.

— Андрес зробить це не гірше за тебе?

— Не гірше, а може, й краще. Він молодший.

— Але те, що я передам, мусить обов'язково дійти туди.

— Якщо нічого не станеться, то дійде. А якщо станеться — то воно може статися з кожним.