Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

Роберт Джордан підвів голову, коли Ансельмо увійшов, відкинувши попону, що затуляла вхід. Пабло сидів, опустивши очі. Він дивився на миску з вином, але не бачив її.

— Я прийшов звідти, згори, — сказав Ансельмо Робертові Джордану.

— Пабло нам усе розповів, — відповів Роберт Джордан.

— Там, на горбі, шість трупів, а голови вони забрали з собою, — сказав Ансельмо. — Я прийшов туди, коли вже було темно.

Роберт Джордан кивнув головою. Пабло дивився на миску з вином і мовчав. Його обличчя не виражало нічого, а маленькі, свинячі очиці дивилися на миску так, наче він уперше в житті бачив її.

— Сідай, — сказав Роберт Джордан старому.

Ансельмо сів на оббитий шкірою ослінчик. І Роберт Джордан нахилився й витяг з-під столу пляшку віскі — подарунок Ель Сордо. Віскі там було ще до половини, Роберт Джордан узяв кухоль, налив у нього віскі й підсунув Ансельмо.

— Випий, старий, — сказав він.

Поки Ансельмо пив, Пабло звів очі, подивився на нього, а потім знову втупився поглядом у миску з вином.

Від віскі Ансельмо запекло в носі, в очах і в роті, а потім він відчув приємне, заспокійливе тепло в шлунку. Він витер губи тильним боком долоні, а тоді подивився на Роберта Джордана й запитав:

— Можна ще трохи?

— Авжеж, — мовив Роберт Джордан, налив йому віскі з пляшки й цього разу подав кухоль, замість підсовувати його по столу.

— Тепер, коли Ансельмо ковтнув віскі, воно вже не обпекло його, а тільки посилило відчуття приємного тепла. Воно оживило його, як ін'єкція фізіологічного розчину оживляє людину, що втратила багато крові.

Старий знову глянув на пляшку.

— А це вже доп'ємо завтра, — сказав Роберт Джордан. — То що було на шосе, старий?

— Був великий рух, — сказав Ансельмо. — Я все занотував, як ти мені показував. Тепер за шосе стежить і все записує одна жінка. Пізніше я піду й заберу в неї ці відомості.

— Чи бачив ти протитанкові гармати? Вони на колесах з гумовими шинами й мають довгі стволи.

— Так, — відповів Ансельмо. — По шосе проїхало чотири вантажні машини, і на кожній була така гармата, прикрита згори сосновими гілками, і з кожною гарматою їхало по шість солдатів.

— Чотири, кажеш? — спитав його Роберт Джордан.

— Чотири, — підтвердив Ансельмо. Він не зазирав у свої нотатки.