Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

Він зняв з відра накривку й почав накладати м'яса на тарілку.

— Вони там ще й досі б'ються?

— Ні. Там уже все скінчилося.

— О, — мовила вона, закусивши губу, й подивилася в далечінь.

— Мені не хочеться їсти, — сказав Прімітіво.

— А ти все одно їж, — сказав йому Роберт Джордан.

— Душа не приймає.

— Випий цього, чоловіче, — сказав Роберт Джордан і подав йому бурдюк. — А потім їж.

— Мені відібрало охоту після Сордо, — сказав Прімітіво. — Їж сам. Мені зовсім не хочеться.

Марія підійшла до нього, обняла за шию й поцілувала.

— Їж, старий, — мовила вона. — Треба берегти сили.

Прімітіво відвернувся від неї. Взяв бурдюк, закинув голову і, пустивши собі просто в рот струмінь, кілька разів ковтнув. Потім поклав м’яса на тарілку й почав їсти.

Роберт Джордан подивився на Марію й похитав головою. Вона сіла поряд із ним і обняла його за плечі. Кожне з них розуміло, що відчуває друге, і вони сиділи так, і Роберт Джордан їв, не поспішаючи, смакуючи грибну підливу, пив вино, і обоє мовчали.

— Ти можеш залишитися тут, якщо хочеш, guapa, — сказав він, доївши свою порцію.

— Ні,— мовила вона. — Я мушу вернутися до Пілар.

— Можеш і тут залишитись. Навряд чи тепер уже щось станеться.

— Ні. Я мушу йти до Пілар. Вона мене навчає.

— Що?

— Навчає.— Вона всміхнулася й поцілувала його. — Ти хіба не знаєш, як напучують у церкві? — Вона зашарілася. — От і Пілар так само. — Вона ще дужче почервоніла. — Тільки вона мені каже про інші речі.

— Ну, то йди слухай її науку, — сказав він і погладив її по голові.