Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— То який же ти? Червоний?

— Так. Червоний. Rojo. Ношу червону зірку й стою за Республіку. А звуть мене Агустін.

— Ти ба, патріот, — сказав Пабло. — Подивись, Ingles, який зразковий патріот.

Агустін навідліг ударив його по зубах долонею лівої руки. Пабло не ворухнувся. Кутики його губів були мокрі від вина, вираз обличчя не змінився, але Роберт Джордан помітив, що очі Пабло звузилися, наче в кота під яскравим світлом, коли від зіниць лишаються тільки тоненькі вертикальні щілинки.

— І так не вийде, — сказав Пабло. — На це не сподівайся, жінко. — Він обернув голову до Пілар. — Я не піддамся.

Агустін ударив його ще раз. Тепер уже він ударив його по зубах кулаком. Роберт Джордан тримав під столом пістолет. Він спустив запобіжник лівою рукою відштовхнув Марію. Вона відступила на крок, і тоді він сильно штовхнув її лівою рукою в бік, щоб вона відійшла зовсім. Цього разу вона скорилася, і краєчком ока він побачив, як вона прослизнула попід стіною печери до вогнища, і тоді Роберт Джордан перевів погляд на обличчя Пабло.

Той обернув свою круглу голову до Агустіна й втупив у нього тьмяні очиці. Зіниці Пабло звузилися ще більше. Він облизав губи, підняв руку, витер рота і, опустивши очі, побачив кров на руці. Він провів язиком по губах і сплюнув.

— І так не вийде, — сказав він. — Я не дурень. І на це не піддамся.

— Cobarde, — мовив Агустін.

— Ще б пак, — сказав Пабло. — Адже ти знаєш, якого цій жінці треба.

Агустін знову вдарив його, і Пабло засміявся, показуючи жовті, гнилі, вищерблені зуби в почервонілій смужці рота.

— Облиш, — сказав він, простягаючи кухоль до миски, щоб зачерпнути вина. — Вам забракне духу убити мене, а давати волю рукам — безглуздо.

— Cobarde, — мовив Агустін.

— І лаятися теж безглуздо, — сказав Пабло й гучно забулькотів вином, прополіскуючи рот. Тоді сплюнув на долівку. — Лайка вже давно мене не зачіпає.

Агустін стояв, дивлячись на Пабло згори вниз, і лаяв його, вимовляючи слова повільно, чітко, злісно й зневажливо, лаяв так розмірено, наче розкидав по полю гній, згортаючи його вилами з воза.

— І так не вийде, — сказав Пабло. — Облиш, Агустіне. І більше не бий мене. Тільки руки, повідбиваєш.

Агустін рвучко відвернувся й рушив до виходу.

— Не йди, — сказав Пабло. — Надворі сніг. Краще сиди тут.

— Ти! Ти! — обернувся й закричав на нього Агустін, вкладаючи всю свою зневагу в це єдине слово.

— Так, я, — сказав Пабло. — І я житиму, а ти здохнеш.