Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— Так, але з акцентом.

— З яким? — запитав Роберт Джордан.

— З естремадурським, — бундючно відповів Фернандо.

— Ох, матінко рідна! — вигукнула Пілар. — Що за люди!

— Цілком можливо, — сказав Роберт Джордан. — Я, власне, звідти й приїхав.

— І він це добре знає,— сказала Пілар. — Ти, стара дівко, — вона обернулася до Фернандо, — наївся вже?

— Я міг би з'їсти й більше, якби знав, що в нас удосталь їжі,—відповів їй Фернандо. — А ти, доне Роберто, будь ласка, не думай, що я хочу щось сказати проти тебе.

— Розтуди, — коротко сказав Агустін. — І перетуди. Чи на те ми робили революцію, щоб називати товариша доном Роберто?

— По-моєму, революція робиться на те, щоб кожен до кожного міг казати «дон», — відповів Фернандо. — Так воно й має бути за Республіки.

— Матері твоїй… — сказав Агустін. — Батькові твоєму…

— І все-таки я вважаю, що дону Роберто куди легше й простіше було б навчати англійської мови.

— У дона Роберто немає бороди, — мовив Пабло. — Він не справжній професор.

— Як то нема бороди? — сказав Роберт Джордан. — А оце що? — І він погладив себе по щоках і підборідді, вкритих триденною світлою щетиною.

— Це не борода, — мовив Пабло і похитав головою. — Яка ж це борода? — він майже розвеселився. — Він фальшивий професор.

— Туди вас і розтуди, — сказав Агустін, — Справжня божевільня!

— А ти випий, — сказав йому Пабло. — Мені, наприклад, усе тут видається нормальним. Опріч того, що в дона Роберто нема бороди.

Марія провела долонею по щоці Роберта Джордана.

— В нього є борода, — сказала вона Пабло.

— Тобі видніше, — відповів Пабло, і Роберт Джордан глянув на нього.

А він не такий уже й п'яний, подумав Роберт Джордан. Ні, він не дуже п'яний. І з ним треба бути насторожі.