Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— Слухай, — звернувся він до Пабло. — Як ти гадаєш, чи сніг довго сипатиме?

— А ти як гадаєш?

— Я тебе питаю.

— Питай інших, — відповів йому Пабло. — Я тобі не довідкова служба. У тебе є своя довідкова служба — та, що видала тобі папірця. Запитай жінку. Тепер вона тут порядкує.

— Я питаю тебе.

— Іди ти… — відповів йому Пабло. — І ти, і жінка, й дівка.

— Він п'яний, — сказав Прімітіво. — Не зважай на нього, Inglis.

— По-моєму, він не такий уже й п'яний, — сказав Роберт Джордан.

Марія стояла позаду Роберта Джордана, і він бачив, що Пабло дивиться на неї через його плече. Маленькі кабанячі очиці дивилися на неї з круглого, зарослого щетиною обличчя, і Роберт Джордан подумав: я бачив багатьох убивців у цій війні, а кількох і раніше, і всі вони були різні — не мали жодної спільної ознаки чи риси, і те, що зветься злочинним типом, — теж вигадка; але Пабло, що й казати, не тішить ока!

— Я не вірю, що ти вмієш пити, — сказав він Пабло. — Я не вірю, що ти п'яний.

— Я п'яний, — поважно відповів Пабло. — Пити — то дурниці. Вся справа в тому, щоб уміти впиватись. Estoy тиу Ьогrncho [58].

— Не віриться, — відповів йому Роберт Джордан. — Але те, що ти боягуз, — це правда.

В печері враз запала тиша, і він почув, як сичать дрова у вогнищі, на якому куховарила Пілар. Він почув, як захрускотіла овеча шкура, коли він підвівся й твердо став на ноги. Йому здавалось, що він навіть чує, як падає сніг. Цього не могло бути, але він чув тишу там, де падав сніг.

Треба вбита його й покласти цьому край, думав Роберт Джордан. Я не знаю, що він замислив, але, напевно, нічого доброго. Післязавтра — міст, а ця людина непевна і може зірвати всю операцію. Ну ж бо! Треба покласти цьому край!

Пабло вищирив зуби, підніс великого пальця й провів ним собі по горлу. Потім похитав головою, яка ледь поверталася на його короткій товстій шиї.

— Ні, Ingles, — сказав він. — Я на цей гачок не впіймаюся. — Він глянув на Пілар і сказав їй: — В такий спосіб ти не здихаєшся мене.

— Sinverguenza[59],— сказав йому Роберт Джордан, вже остаточно вирішивши діяти. — Cobarde [60]

— Що ж, можливо, — сказав Пабло. — Та все ж на цей гачок я не піймаюся. — Випий, Ingles, і дай знак жінці, що в тебе нічого не вийшло.

— Заткни пельку, — сказав Роберт Джордан. — Жінка тут ні до чого. Я сам тебе роздрочую.

— Даремно стараєшся, — відповів йому Пабло. — Я не роздрочуся.