Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

Але заметіль — це зовсім інше. В заметіль можна близько підійти до лісового звіра, а він не злякається тебе. Звірі наосліп блукають у лісі, і часом олень підходить до самої хатини й стоїть під стіною, ховаючись від вітру. В заметіль можна під'їхати верхи до лося, і він подумає, що то інший лось, і потюпає тобі назустріч. В заметіль завжди здається, ніби ворогів узагалі не існує. В заметіль вітер дме з ураганною силою, але він чистий, і в повітрі вирує білина, і все довкола змінюється, а коли вітер вщухає, настає тиша. От зараз справжня заметіль, і, власне, нею можна тішитися. Вона звела все нанівець, але нею можна тішитися.— Я багато років був погоничем, — сказав Пабло. — Ми перевозили через гори товари на великих возах: вантажних машин тоді ще не було. Тоді я й навчився вгадувати погоду.

— А як ти пристав до руху?

— Я завжди був лівий, — сказав Пабло. — І нам часто доводилося зустрічатися з людьми з Астурії, а вони там усі політично розвинені. Я завжди був за Республіку.

— А що ти робив перед початком війни?

— Працював у одного ліверанта в Сарагосі. Він постачав коней для кориди й для армії. Там ми й з Пілар зустрілися, вона тоді була, як сама тобі розповідала, з матадором Фініто де Паленсія.

В голосі його бриніла гордість.

— Слабенький був матадор, — озвався з-за столу один із братів І глянув на спину Пілар, що стояла перед вогнищем.

— Он як? — сказала Пілар і подивилась на нього. — Слабенький, кажеш?

Стоячи перед вогнищем у печері, вона раптом побачила його, маленького, смуглявого, завжди поважного, побачила його сумні очі, й запалі щоки, й змокрілі чорні кучері над лобом, де тісний тореадорський капелюх залишив червону смужку, якої ніхто, крім неї, не помічав. Вона побачила, як він стоїть навпроти п’ятирічного бика, навпроти рогів, якими той щойно високо підкинув коня і всією силою могутньої шиї підіймає його все вище й вище, разом із вершником, який штрикає в шию вістрям піки, все вище й вище, аж поки кінь не впав нарешті на землю, відкинувши вершника до дерев'яного бар'єра, а бик, нахиливши товстезну шию й наставивши роги, кинувся вперед, щоб добити коня. Вона побачила, як Фініто — цей «слабенький матадор» — стоїть перед биком, обернувшись до нього боком. Вона виразно побачила, як він намотує на держак важку фланелеву мулету, обважнілу від крові, якою вона просякла, коли він проводив нею над головою бика й мокрим, лискучим загривком і далі над спиною, до хвоста, коли бик кидався вперед і бандерильї дзвеніли. Вона побачила, як Фініто стоїть за п’ять кроків від рогів бика, що важкою брилою застиг на місці, стоїть боком до бика, й повільно підносить шпагу до рівня плеча, й націлює вістря шпаги у точку, якої ще не може побачити, бо її не видно за головою бика. За мить помахом важкої, мокрої тканини в лівій руці він примусить бика пригнути голову; але поки що він тільки ледь погойдується на п'ятах і націлює вістря шпаги, стоячи боком до надламаного рога, а бик важко дихає й не зводить з мулети очей.

Вона побачила його тепер зовсім виразно й почула його тонкий, високий голос, коли він повернув голову й оглянув публіку, що сиділа в першому ряду, над червоним бар'єром, і сказав: «Ану подивимось, чи пощастить нам убити його ось так!»

Вона почула голос і потім побачила, як зігнулось його коліно і він ступив уперед, просто на роги, що, немов за помахом чарівно! палички, опустилися вслід за мулетою в худій смуглявій руці. Роги опустилися й пройшли збоку, і тоді шпага встромилася у вкритий пилом горб загривка.

Вона бачила, як блискуче лезо входило в тіло повільно й невпинно, немов бик, подаючись уперед, втягував його в себе з руки людини; бачила, як шпага встромлялась усе глибше й глибше, аж поки смуглявий кулак торкнувся шкури бика, і тоді смуглявий чоловічок, який ні на мить не відривав очей від того місця, куди встромлялась шпага, хитнувся вбік, пропускаючи ріг повз плаский втягнутий живіт, і відскочив назад, а потім завмер на місці — ліва рука з мулетою відведена вбік, права піднята догори — і приготувався дивитись, як бик конає.

Ось він стоїть і дивиться, як бик силкується встояти на ногах, як він хилиться, немов підтяте дерево, перше ніж упасти, як намагається ще встати, а чоловічок чекає, переможно піднісши руку. Вона знала, що він зараз відчуває приємну, бездумну полегкість від того, що все вже скінчилося, полегкість від того, що бик конає, полегкість від того, що роги не вдарили, не простромили його, коли він ухилявся від них, і, поки він стояв і думав про це, коліна в бика підігнулися, і він упав, повалився мертвий на спину всіма чотирма ратицйми догори, і вона побачила, як маленький смуглявий чоловічок стомленою ходою, не всміхаючись, попрямував до бар'єра.

Вона знала, що він не міг би зараз побігти через арену, навіть коли б мусив рятувати своє життя, і дивилась, як він повільно підійшов до бар'єра, витер губи рушником, глянув на неї й похитав головою, а потім витер рушником обличчя й розпочав свій тріумфальний хід круг арени.

Вона бачила, як він повільно, тягнучи ноги, обходить арену, всміхається, вклоняється, всміхається, а за ним ідуть його помічники, нахиляються, збирають сигари, кидають назад у публіку капелюхи; а він іде далі, усміхнений, із сумними очима, і, завершивши коло, зупиняється перед нею. Потім вона побачила, як він сидить на приступці дерев'яного бар'єра, притискаючи рушник до рота.

Все це Пілар побачила, поки стояла біля вогнища, і, побачивши, сказала:

— То, кажеш, він був слабенький матадор? З якими ж людьми я повинна тепер коротати своє життя!

— Він був добрий матадор, — сказав Пабло. — Тільки йому заважав маленький зріст.

— І до того ж він, видно, хворів на сухоти, — сказав ПрІмітіво.

— Сухоти? — сказала Пілар. — А хто б не захворів на сухоти після всього того, що він зазнав? У цій країні, де жоден бідняк не може мати надії на заробіток, якщо тільки він не злочинець на зразок Хуана Марча, не тореадор і не тенор в опері! Як він міг не нажити сухот? У країні, де багатії обжираються так, що псують собі шлунки й уже не можуть жити без соди, а бідняки голодують від колиски і аж до скону — як йому було не нажити сухот? Коли змалку тиняєшся по ярмарках, щоб вивчитись на тореадора, та їздиш під лавами у вагонах третього класу, бо немає грошей на квиток, та лежиш там у бруді й пилюці, серед свіжих і висохлих плювків, — як тут не нажити сухот, та ще як груди в тебе пом'яті рогами бика?