Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— А чого ж? Гори того не знають. А на небі тепер ще травневий місяць.

— Снігу не може бути, — сказав він. — Це неможливо.

— А проте сніг буде, Ingles, — сказала вона.

Роберт Джордан подивився на сіре небо, і в нього на очах сонце, що ледь просвічувало жовтизною крізь хмари, сховалося зовсім, і все довкола стало сіре, важке і густе; сіра хмара лягла на верхів'я гір.

— Так, — сказав він. — Здається, твоя правда.

РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ

Коли вони дісталися до табору, сніг уже пішов, і лапаті сніжинки летіли скісно між соснами. Спочатку вони пурхали то тут, то там і повільно кружляли, спадаючи на землю, та потім, коли з гір налетів холодний вітер, сніг погустішав, і Роберт Джордан зупинився перед входом до печери, люто дивлячись на цю картину.

— Багато снігу випаде, — сказав Пабло. Голос його був хрипкий, очі каламутні й червоні.

— Циган повернувся? — спитав його Роберт Джордан.

— Ні,— відповів Пабло. — І старого теж іще немає.

— Проведеш мене до верхнього поста на шосе?

— Ні,— сказав Пабло. — Я в це діло не втручаюсь.

— Ну що ж, піду сам.

— В таку заметіль можна й заблукати, — сказав Пабло. — Бувши тобою, я б не рипався.

— Треба тільки зійти схилом униз, а потім іти понад шляхом.

— Знайти їх можна. Але через цей сніг твої вартові, певно, вже повертаються, і ти розминешся з ними.

— Старий без мене не повернеться.

— Повернеться. В такий сніг він там не всидить.

Пабло подивився на сніг, що його вітер гнав повз вхід до печери, і сказав:

— Тобі не подобається цей сніг, га, Ingles?