Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— Ми всі брати, — сказав він.

Хлопець кивнув головою.

— Мені соромно за свої слова, — сказав він. — Не можна розповідати про таке, бо через це всім стає тяжко на серці. Мені соромно, що я так уразив вас.

— Туди й розтуди тебе з твоїм соромом, — сказала Пілар своїм приємним низьким голосом. — А якщо Марія знову поцілує тебе, то я теж полізу цілуватися. Давненько вже я не цілувала матадорів, навіть таких невдатних, як ти, і я радо поцілую невдатного матадора, що записався в комуністи. Ану, держи його, Ingles, зараз я його добре цмокну.

— Deja[39] — сказав хлопець і рвучко відвернувся. — Облиш мене! Все вже минулося, і мені соромно.

Він стояв перед ними, силкуючись стримати сльози. Марія простягла руку Робертові Джордану. Пілар узялася в боки й глузливо дивилася на хлопця.

— Коли вже я тебе поцілую, то зовсім не як сестра, — сказала вона йому. — Знаємо ми ці сестринські поцілуночки!

— Не треба жартувати, — мовив хлопець. — Я ж сказав: все вже минулося, і я шкодую, що почав таку мову.

— Ну, тоді ходім до старого, — сказала Пілар. — Мені набридли всі ці злигодні.

Хлопець подивився на неї. З виразу його очей видно було, що він раптом відчув гостру образу.

— Не твої злигодні, а мої,— пояснила йому Пілар. — А ти надто вразливий, як на матадора!

— Матадора з мене не вийшло, — сказав Хоакін. — І нащо нагадувати мені про це кожної хвилини?

— Але кіску ти знову відпускаєш?

— Ну то й що? Корида — дуже корисна справа. Вона багатьом дає роботу, а нагляд за нею візьме в свої руки держава. І тепер, можливо, я вже не боятимуся.

— Можливо, — сказала Пілар. — Можливо.

— Чому ти з ним так грубо розмовляєш, Пілар? — сказала Марія. — Я тебе дуже люблю, але зараз ти просто жорстока.

— Я і є жорстока, — відповіла Пілар. — Слухай, Ingles, ти вже обміркував те, що маєш сказати Ель Сордо?

— Так.

— Май на увазі, він людина небалакуча, не такий, як ми з тобою чи ці тонкосльозі цуценята.

— Нащо ти кажеш таке? — вже сердито спитала Марія.