Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— Ти вже знаєш про міст?

Ель Сордо кивнув.

— Післязавтра вранці.

— Добре, — сказав Ель Сордо. — Пабло? — спитав він у Пілар.

Вона похитала головою. Ель Сордо усміхнувся.

— Іди, — сказав він Марії й знову усміхнувся. — Повернешся, — він дістав із внутрішньої кишені куртки великого годинника на ремінці,— за півгодини.

Жестом він запросив їх сісти на обчухрану колоду, що правила за лаву, потім глянув на Хоакіна й великим пальцем показав на стежку, якою вони прийшли.

— Я погуляю з Хоакіном, а потім повернуся, — сказала Марія.

Ель Сордо ввійшов до печери й за хвилину з'явився з пляшкою шотландського віскі й трьома склянками. Пляшку він тримав під пахвою, склянки ніс у тій самій руці, тримаючи кожну одним пальцем, а в другій руці держав за шийку череп'яного глека з водою. Пляшку й склянки він поставив на колоду, а глек — на землю.

— Льоду немає,— сказав він Робертові Джордану й простяг йому пляшку.

— Мені не наливай, — сказала Пілар і накрила свою склянку рукою.

— Лід був сьогодні вночі на землі,— сказав Ель Сордо і всміхнувся. — Весь розтанув. Лід там, — він показав на сніг, що білів на голих верхів'ях гір, — надто далеко.

Роберт Джордан хотів налити віскі Ель Сордо, але глухий похитав головою й рукою показав йому, щоб починав із себе.

Роберт Джордан налив собі майже півсклянки, і Ель Сордо, уважно стежив за ним, відразу ж передав йому глек з водою Роберт Джордан підставив склянку під холодний струмінь, що полився з череп'яного носика, тільки-но він нахилив глек.

Ель Сордо налив собі півсклянки віскі й долив по вінця водою.

— Вина? — спитав він Пілар.

— Ні. Води.

— Бери, — сказав він. — Негарно, — сказав він Робертові Джордану й посміхнувся. — Знав багатьох англійців. Завжди багато віскі.

— Де?

— На ранчо, — сказав Ель Сордо. — Приятелі хазяїна.