Розділ «ЧОЛОВІКИ БЕЗ ЖІНОК КНИГА ОПОВІДАНЬ»

Майор, що був колись чудовим фехтувальником, не вірив у хоробрість і той довгий час, що ми просиджували в своїх лікувальних апаратах, уживав на виправлення моїх граматичних помилок. Якось він похвалив мою італійську вимову, і відтоді ми досить жваво розмовляли між собою по-італійському. Та якось я сказав, що ця мова, як на мене, надто легка, щоб нею серйозно цікавитись: усе в ній так просто висловити.

— Авжеж, — сказав майор. — Тільки чого тоді ви не зважаєте на граматику?

Отож ми взялися до граматики, і враз італійська мова стала така важка, що я вже й говорити до нього боявся, поки не опаную всю ту науку.

Майор приходив до госпіталю дуже справно. Здається, не пропустив жодного дня, хоч я певен, що він не вірив у ті апарати. Та й ніхто з нас тоді в них не вірив, і одного разу майор так і сказав: усе це, мовляв, дурниці. Апарати були нові, і саме на нас їх випробовували. Це чисте безглуздя, сказав він, «умоглядна вигадка, як усі теорії». А за те, що я й досі не навчився граматики, він назвав мене нікчемним безнадійним тупаком, а себе дурнем, що морочиться зі мною. Невисокий на зріст, тендітний, він рівно сидів у кріслі, засунувши праву руку в апарат і втупивши очі в стіну перед себе, тим часом як шкіряні паси метлялися вгору-вниз обабіч його пальців.

— Що ви будете робити після війни, якщо вона тільки скінчиться? — запитав він мене. — Стежте за граматикою!

— Повернуся в Америку.

— Ви одружені?

— Ні, але думаю одружитись.

— То ви таки справді дурень, — сказав він і вигляд мав дуже сердитий. — Людям не слід одружуватись.

— Чому, signor maggiore?[74]

— Не називайте мене «signor maggiore».

— Чому людям не слід одружуватись?

— Не можна одружуватись. Не можна… — сказав він спересердя. — Коли вже людина має втратити все, не треба ризикувати ще й цим. Не треба нічим ризикувати. Треба брати лиш те, чого не можна втратити.

Він говорив дуже сердито й гірко, дивлячись просто себе.

— Але чому людина неодмінно має все втратити?

— Бо втратить, — відказав майор, не відводячи очей від стіни. Тоді поглянув униз, на апарат, висмикнув з-поміж насів свою маленьку, всохлу руку і щосили вдарив нею по стегну. — Усе втратить! — Він майже кричав. — І не суперечте! — Тоді гукнув служника, що наглядав за машинами: — Зупиніть цю бісову штуку!

Він вийшов у сусідню кімнату на світлові процедури та масаж. Згодом я почув, як він питає лікаря, чи можна подзвонити по телефону з його кабінету, а потім він причинив двері. Коли він повернувся, я вже сидів біля іншого апарата. На майорі був плащ і кашкет. Він підійшов до мене й поклав руку мені на плече.

— Даруйте, будь ласка, — мовив він і поплескав мене по плечу здоровою рукою. — Я не хотів вас образити. Щойно померла моя дружина. То ви вже пробачте мені.

— О… — сказав я, враз пройнявшись болісним співчуттям. — Яке горе…

Майор стояв, закусивши нижню губу.