Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

— Май на увазі: якщо вони загуляють, то застрянуть у Сан-Себастьяні на кілька днів.

— Отож-бо, — сказав Роберт. — Можливо, вони сподівалися, що я зустріну їх у Сан-Себастьяні, й тому зробили там зупинку.

— Чому ти так гадаєш?

— Я так пропонував у листі до Брет.

— Якого ж біса ти не залишився там і не зустрів їх?.. — почав був я, але затнувся, сподіваючись, що він сам до цього додумається. Та, мабуть, дарма сподівався.

Тепер він уже не бентежився, йому приємно було розмовляти зі мною після того, як він дав мені зрозуміти, що між ним і Брет щось є.

— Що ж, ми з Біллом вирушимо відразу по обіді,— сказав я.

— Шкода, що я не можу. Ми ж цілу зиму мріяли про риболовлю. — Він навіть розчулився. — Але я мушу залишитись. Просто мушу. Як тільки вони приїдуть, я привезу їх до вас.

— Ходімо шукати Білла.

— Я саме зібрався до перукарні.

— То зустрінемося за обідом.

Я знайшов Білла в його номері. Він голився.

— Знаю, знаю, він уже все розповів мені вчора ввечері,— сказав Білл. — Він мастак виливати душу. Признався, що мав зустріти Брет у Сан-Себастьяні.

— От же брехло!

— Ну, не треба, — сказав Білл. — Не сердься, ми ще тільки вирушили в дорогу, а ти вже сердишся. А взагалі, де ти відкопав такого приятеля?

— Ет, не ятри мені душу.

Білл обернув до мене своє напівпоголене обличчя, а тоді знову заговорив до дзеркала, намилюючи щоки:

— Це не він шукав мене взимку в Нью-Йорку з рекомендаційним листом від тебе? Дякувати богові, що я більше їжджу, аніж сиджу на місці. А чому ти прихопив із собою тільки його — невже в тебе немає більше друзів євреїв? — Він потер підборіддя великим пальцем, придивився в дзеркало й почав знову шкребтися.

— Скажеш, у тебе всі друзі — янголи?

— Янголи — не янголи, але не такі, як Роберт Кон. І найсмішніше, що він симпатичний. Він подобається мені. Але бути з ним — немає сили!