Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

Обминувши плато, ми в'їхали в місто з другого боку курною дорогою, що круто піднімалася між двома рядами тінистих дерев, а потім спустилися в нову дільницю міста, яку будують поза старими фортечними мурами. Ми проїхали повз арену для бою биків — високу й білу споруду, видно, збудовану із залізобетону, а потім завулком виїхали на велику площу й зупинилися перед готелем Монтойї.

Водій допоміг нам зняти речі. Машину оточила зграйка дітлахів, і на площі було жарко, і на флагштоках між зеленими деревами висіли прапори, й приємно було сховатися від сонця в затінок аркади, що обрамляла площу. Монтойя зрадів нам, потис кожному руку й дав по гарній кімнаті вікнами на площу, а потім ми помилися, почистилися й спустилися до їдальні обідати. Шофер теж залишився пообідати, потім ми розрахувалися з ним, і він вирушив назад, до Байонни.

У готелі Монтойї дві їдальні. Одна, на третьому поверсі, виходить на площу. Друга міститься внизу, поверхом нижче від рівня площі, й має вихід на вулицю за готелем, якою рано-вранці пробігають бики, коли їх женуть через місто на кориду. В нижній їдальні завжди прохолодно, й ми там дуже добре попоїли. Перший обід в Іспанії завжди приголомшує: закуски, страва з яєць, дві м'ясні страви, городина, салат, десерт і фрукти. Щоб з усім цим упоратися, потрібно багато вина. Роберт Кон намагався відмовитися від другої м'ясної страви, але ми не переклали його слів, і офіціантка принесла йому щось навзамін, здається, м'ясний салат. Кон нервував, відколи ми зустрілися в Байонні. Він не знав, чи нам відомо, що Брет була з ним у Сан-Себастьяні, і це бентежило його.

— Ну, — сказав я, — Брет і Майкл повинні приїхати сьогодні ввечері.

— Навряд чи вони приїдуть сьогодні,— відповів він.

— Чому ж ні? — здивувався Білл. — Неодмінно приїдуть.

— Вони завжди запізнюються, — сказав я.

— Я майже певен, що вони не приїдуть, — відповів Роберт Кон.

Він виголосив це так, наче йому було відомо більше, ніж нам, і ми обидва розсердилися.

— Закладаюсь на п'ятдесят песет, що сьогодні ввечері вони будуть тут, — сказав Білл. Спересердя він завжди б'ється об заклад і через те пропонує безглузді умови.

— Згода, — кивнув Кон. — Закладаємося. Запам'ятай, Джейку, на п’ятдесят песет.

— Я й сам не забуду, — мовив Білл.

Я бачив, що він дуже сердитий, і хотів заспокоїти його.

— Авжеж, вони приїдуть, — сказав я. — Тільки, може, не сьогодні.

— Ну що, відмовляєтеся від закладу? — спитав Кон.

— Ні. З якого дива? Я можу й на сотню піти.

— Будь ласка. Приймаю.

— Годі вам, — сказав я. — А то я зажадаю букмекерський процент.

— Будь ласка, — всміхнувся Кон. — Все одно ви, мабуть, відіграєте їх у мене в бридж.

— Ви їх ще не виграли, — сказав Білл.