Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

Я постояв трохи, дивлячись йому вслід. Гарний хлопець. А вона, певно, крутить ним, як хоче.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Узимку Роберт Кон повіз свій роман до Америки, й досить відомий видавець погодився його надрукувати. Я чув, що Френсіс не хотіла його відпускати й вони дуже посварилися. Отоді, гадаю, вона і втратила Роберта, бо в Нью-Йорку жінки виявляли до нього прихильність, і в Париж він повернувся зовсім іншим. Він не міг нахвалитися Америкою і вже не був ні таким простодушним, ні таким несміливим. У видавництві його роман зустріли захоплено, і він неабияк запишався. До того ж кілька жінок пішли на все, аби сподобатись йому, і тепер він дивився на світ новими очима. Аж чотири роки його обрій обмежувався тільки подружнім життям. Три чи майже три роки він за Френсіс не бачив нікого. І я певен, що доти він ще ніколи не закохувався по-справжньому.

Він одружився мовби рикошетом, шукаючи розради після прикрих студентських років, і з Френсіс теж вийшов мовби рикошет: вона взялась утішати його, коли він виявив, що не став для своєї дружини цілим світом. А тепер, ще не звідавши кохання, він збагнув, що приваблює жінок і що в прагненні жінки зійтися з ним немає ніякого дива. Це відкриття так перемінило його, що зустрічі з ним уже не радували мене, як колись. До того ж, граючи в бридж із нью-йоркськими знайомими на ставки, зависокі як на його достатки, він виграв кілька сотень доларів. Він запишався своїм успіхом і кілька разів уже заводив мову про те, що в біді кмітливу людину може прогодувати і бридж.

Але й це ще не все: він захопився В. Г. Хадсоном. На перший погляд, нічого поганого в цьому ніби нема, але Кон читав і перечитував «Пурпурову країну». А «Пурпурова країна» — вкрай небезпечна книжка, якщо її читати не замолоду. В ній ідеться про вишукані любовні пригоди бездоганного англійського джентльмена в страшенно романтичній країні, природу якої змальовано справді добре. У тридцять чотири роки сприймати цю книжку як путівник по життю так само небезпечно, як, скажімо, в тому ж таки віці вийти на Уолл-стріт просто із французької монастирської школи, озброївшись зібранням творів Елджера. По-моєму, Кон сприймав кожне слово «Пурпуро-країни» так само буквально, як повідомлення з біржі. Певно ж, якісь застереження він мав, але загалом книжка була для нього одкровенням. На ній він остаточно і схибнувся. Я навіть не уявляв, наскільки він на ній схибнувся, поки одного дня він не заявився до мене на кореспондентський пункт.

— Вітаю, Роберте, — сказав я. — Чим порадуєш?

Джейку, ти хотів би гайнути до Південної Америки? — спитав він.

— Ні.

— Чому?

— Не знаю. Ніколи не мав такого бажання. І таких грошей. А на південноамериканців можна надивитися й тут, у Парижі.

— Це не справжні південноамериканці.

— А як на мене, аж надто справжні.

Я мав спішно відправити залізницею на пароплав кореспонденцію за тиждень, а не написав ще й половини.

— Свіженьких пліток немає? — спитав я.

— Ні.

— Ніхто з твоїх вельможних знайомих не розлучається?

— Ні. Послухай, Джейку, ти гайнув би зі мною до Південної Америки, якби я оплатив усі витрати?

— Чому саме я?

— Бо ти знаєш іспанську. І вдвох воно веселіше.

— Ні,— сказав я, — мені й тут добре. А влітку я збираюся в Іспанію.