Розділ «ЗА НАШОГО ЧАСУ КНИГА ОПОВІДАНЬ»

— Поглянь, Ніку, онде й наша стара руїна, — озвалася Марджорі.

І далі веслуючи, Нік позирнув на біле каміння серед зеленої порості.

— Еге ж, — мовив він.

— А ти пам'ятаєш, коли тут був тартак? — спитала Мар-джорі.

— Трохи пригадую, — відповів Нік.

— Воно більше скидається на руїни якогось замку, — сказала Марджорі.

Нік промовчав. Вони пливли далі попід берегом, аж поки ті руїни зникли з очей. Тоді Нік повернув човна поперек затоки.

— Не бере, — мовив він.

— Ні,— підтвердила Марджорі. Вона весь час пильно стежила за жилками, навіть коли розмовляла. Вона любила рибалити. Любила рибалити з Ніком.

Зовсім поруч із човном розітнула воду велика форель. Нік щосили наліг на одне весло, повертаючи човен так, щоб принада, яка була далеко за кормою, пройшла там, де годувалася форель. Коли спинка форелі виринула з води, риб'яча дрібнота шугнула врозтіч. Тільки брижі по воді побігли, наче хто шпурнув жменю шроту. З другого боку човна скинулася ще одна форель.

— Годується, — мовила Марджорі.

— А принади не бере, — озвався Нік.

Він знову повернув човен, щоб протягти принаду ближче до обох тих форелей, тоді скерував його до мису. Марджорі не змотувала жилки, поки човен не вперся носом у берег.

Вони витягли човен на пісок, і Нік дістав з нього відерце з водою, де плавали живі окуні. Тоді виловив руками трьох окунів, відрізав їм голівки і обчистив луску; тим часом Марджорі все нишпорила руками у відерці, але врешті теж виловила рибинку, відрізала їй голову й почистила. Нік подивився на її окуня.

— Черевні плавці відрізати не треба, — сказав він. — На принаду можна й так, але краще з черевними плавцями.

Він насадив обчищених окунців на гачки хвостом догори. На поводку кожної снасті було по два гачки. Потім Марджорі взяла в зуби жилку й повеслувала аж ген на фарватер, дивлячись на Ніка, що стояв на березі з вудлищем у руках і попускав жилку з котушки.

— Отак буде добре! — гукнув він.

— Спускати? — запитала Марджорі.

— Авжеж. Спускай.

Марджорі спустила жилку за борт і стежила очима, як принада зникає у воді. Тоді повернулася до берега й так само відвезла на глибоке й другу жилку. Нік міцно притиснув кінець кожного вудлища важким оцупком плавнику і, трохи піднявши вудлища над водою, підпер їх знизу меншими оцупками. Потім підмотав провислі жилки, щоб вони напнулися від вудлищ аж до того місця, де на піщанистому дні фарватеру лежала принада, і взяв котушки на заскочку. Коли форель, годуючись при дні, вхопить наживку й шарпнеться з нею, рвучко смикнувши жилку з котушки, котушка, взята на заскочку, затріскотить.