Розділ шостий

З усього того ніжного багатства дещо він зривав, діловито носив букети додому, не стільки для того, щоб прикрасити кімнату, скільки для суто наукової обробки, згідно зі своїм задумом. Було придбано дещо з флористичного інструментарію: підручник із загальної ботаніки, зручну маленьку лопатку для викопування рослин, гербарій, потужну лупу; Ганс Касторп орудував у себе на лоджії, знову вдягнений у один літній костюм, з яким приїхав, а це також було ознакою року, що замикає коло.

Свіжі квіти в склянках стояли на всіх столах та полицях у кімнаті, навіть на столику з лампою в головах шезлонга. Напівзів'ялі, бляклі, та все ще соковиті квіти лежали накиданими на балконному парапеті та на підлозі, інші, акуратно розкладені між двома аркушами промокального паперу, що вбирав у себе вологу, перебували під пресом з каміння, щоб Ганс Касторп міг помістити висушені плескаті препарати до свого альбому, закріпивши їх смужками клейкого паперу. Сам же він лежав, підібгавши коліна, закинувши ногу на ногу, тримаючи на грудях розгорнутий посібник, перевернутий корінцем догори, ніби хатка, і крізь товсте збільшувальне скло роздивлявся простодушними блакитними очима частину віночка, яку він зрізав складаним ножем, щоб краще дослідити будову квітколожа; під потужною лінзою воно розросталося, розбухало, набуваючи страхітливо м'ясистих обрисів; пилкові сумки на кінчику тичинкових ниток розсипали жовтий пилок, із зав'язі стирчала маточка з рубчастим рильцем, і якщо розрізати її повздовж, то можна було побачити тонкий канальчик, яким зернятка та мішечки квіткового пилу переганялися цукристими виділеннями в сув'язь. Ганс Касторп рахував, перевіряв, порівнював; він досліджував будову та розміщення чашолистиків та пелюсток віночка, чоловічі та жіночі органи, порівнював те, що бачив, зі схематичними та кольоровими малюнками, виявляв задоволення, встановлюючи наукову достовірність у будові знайомих йому рослин, та брався за визначення тих, яких не знав, за допомогою системи Ліннея, за класами, групами, розрядами, родами, сімействами та видами. Оскільки часу мав достатньо, то, спираючись на порівняльну морфологію, він навіть досяг певних успіхів у систематизації рослин. Під кожною засушеною рослиною в гербарії він каліграфічним почерком виписував латинську назву, яку йому галантно надавала гуманістична наука, виписував характерні ознаки, а потім показував альбом Йоахимові, який лише дивувався.

Увечері Ганс Касторп розглядав зірки. Ним опанувала цікавість до річного колообігу — хоча сонце за життя Ганса Касторпа вже разів двадцять здійснило той самий шлях, і дотепер такого роду речами він зовсім не переймавсь. І якщо ми самі мимоволі користувалися такими висловами, як «весняне рівнодення», то лише через те, що намагались висловлюватися в дусі Ганса Касторпа та вже передбачали теперішній день. Адже лише віднедавна він став охоче сипати такими термінами, викликаючи у свого брата великий подив знаннями і в цій сфері.

— Скоро сонце увійде в знак Рака, — охоче заводив Ганс Касторп бесіду на прогулянці. — Тобі це ні про що не каже? Це перший літній знак Зодіака, розумієш? Потім сонце піде через Лева та Діву до осінньої точки, точки осіннього рівнодення, це в кінці вересня, коли воно знову перетне небесний екватор, як то було недавно у березні, тоді сонце було вступило в знак Овна.

— Уяви собі, це пройшло повз мою увагу, — похмуро відповів Йоахим. — Про що це ти ввесь час ведеш мову? Точка рівнодення? Зодіак?

— Звичайно, зодіак, zodiacus. Давні знаки небесного поясу — Скорпіон, Стрілець, Козеріг, aquarius[10] і як вони там всі називаються, як же таким не цікавитись? Їх дванадцять, принаймні це тобі відомо, три для кожної пори року, ті, що сходять, та ті, що заходять, коло сузір'їв, через яке проходить сонце, — грандіозно, на мою думку! Уяви собі, ці сузір'я були зображені на плафоні одного єгипетського храму — храму Афродіти, до речі, неподалік від Фів. І халдеям вони також були відомі, уяви собі! Цьому давньому народу арабо-семітського походження, який був обізнаний з магією й досить добре знався на астрології та пророцтвах. Вони також вивчали небесний пояс, яким рухаються планети, і поділяли його на дванадцять знаків, за сузір'ями, Dodekademoria, так вони дійшли й до нас. Потрясаюче! Ось тобі людство!

— Ти вже говориш «людство», як Сеттембріні.

— Так, як він, але трохи інакше. Людство треба приймати таким, яким воно є, воно й так потрясаюче. Я часто з симпатією думаю про халдеїв, коли ось так лежу та дивлюся на планети, на ті, які їм також були відомі, адже всіх планет, незважаючи на свою дотепність, вони таки не знали. Але ті, яких не знали вони, я також не можу побачити; Уран же відкрили за допомогою телескопа ще зовсім недавно, сто двадцять років тому.

— Недавно?

— Я кажу «недавно», якщо не заперечуєш, у порівнянні із зірками, які відкрили три тисячі років тому. Але коли я тут лежу та дивлюся на планети, то й ці три тисячі років стають «недавнім» минулим, і я з симпатією думаю про халдеїв, адже вони також на них дивилися та робили різні здогади, от це і є людство.

— Нехай і так, але у своїх думках ти береш надто високо.

— Ти кажеш «високо», а я кажу «з симпатією» — то вже як хто хоче. Але до того часу, коли сонце увійде у знак Терезів, десь місяців через три, день стане настільки коротким, що тривалість дня і ночі зрівняється, а дні і далі будуть скорочуватися, аж до Різдва, це тобі відомо. Але ти, будь ласка, подумай над таким: у той час, коли сонце проходить через зимові знаки зодіаку, Козерога, Водолія, Риб, дні знову стають довшими! І тоді знову настане точка весняного рівнодення, в трьохтисячний раз з часів халдеїв, і дні в новому році знову будуть довшати, аж поки не прийде початок нового літа.

— Ну, звичайно.

— Але ж це просто знущання! Взимку дні починають довшати, а коли настає найдовший день у році, двадцять перше червня, початок літа, то літо вже котиться донизу, дні коротшають і йдеться до зими. А ти кажеш «звичайно», та якщо абстрагуватися від твого «звичайно», то просто лячно стає, хочеться за щось судомно вхопитися. Ніби хтось навмисно так улаштував, що з приходом зими по суті починається весна, а з приходам літа — осінь... Так, ніби Уленшпіґель водить тебе колом за носа, до певної точки, яка знову ж таки є поворотом, і так ціле коло самих поворотних точок. Але з чого ж складається коло, як не з самих точок повороту, позбавлених тяглости, адже кривизну не виміряєш, у неї немає постійности напряму, тож і виходить, що вічність — це не ввесь час «прямо» та «прямо», а «по колу» й «по колу», справжнісінька карусель.

— Годі вже про це.

— Свято сонцевороту! — вигукнув Ганс Касторп. — Літній сонцеворот! Вогнища на пагорбах і всі, взявшись за руки, танцюють навколо палаючого вогню! Я ніколи цього не бачив, але чув, що так роблять прості люди, люди від землі, так зустрічають вони першу літню ніч, з якої починається осінь, полудень та зеніт року, звідки знову йде спуск — вони танцюють, кружляють та радіють. Чого вони радіють у своїй простоті, можеш мені пояснити? Чому так невтримно веселяться? Може, через те, що далі шлях іде донизу, до мороку, чи, може, тому, що дотепер він ішов догори і якраз настав поворот, неминуча точка повороту, розпал літа, найвищий злет, коли до шаленої радости додається печаль. Я кажу так, як воно є, тими словами, які спадають мені на думку. Це сумовиті радощі й радісний сум. Ось чому простий люд так радіє й танцює біля вогнищ, це все з відчаю, якщо хочеш так сказати, на честь безконечного знущання, яке полягає в колі вічности без постійности напряму, де все повертається знову.

— Я зовсім не хочу так сказати, — пробурчав Йоахим, — будь ласка, нічого на мене не звалюй. Надто широкими темами переймаєшся ти ввечері під час лежання.

— Можливо, я не збираюся заперечувати, що ти з більшою користю займаєшся російською граматикою. Сподіваюся, незабаром досконало знатимеш цю мову. Велика перевага для тебе, якщо, не дай Господи, почнеться війна.

— Не дай Господи? Ти говориш як цивільна людина. Війна є необхідною. Якби не війни, сказав Мольтке, світ швидко б загнив.

— Так, до цього він має великий нахил. Маю з тобою погодитися, — почав був Ганс Касторп, збираючись знову перевести розмову на халдеїв, які також вели війни та завоювали Вавилонію, хоча й були семітами, тобто майже євреями, але тут брати майже водночас помітили, що двоє добродіїв попереду обернулися, зацікавившись їхньою розмовою, і навіть перервали свою бесіду. То було на головній вулиці, між курзалою та готелем «Бельведер», на зворотньому шляху до «Села». Долина пишалася, убрана в ніжні, легкі, веселі шати. Повітря було чудове. Чиста, суха, осяяна сонцем атмосфера повнилася симфонією витонченого аромату польових квітів.