Спін

Отже, сталося так, що ми зняли кімнату в Паданзі, на третьому поверсі готелю в колоніальному стилі, всередині якого не було помітно впливу часу. Ми всі падаємо, - сказав я собі, - і ми всі приземляємося де-небудь.

ПІВНІЧ ВСЮДИ

За півгодини до транзиту крізь Арку, через годину після настання темряви, ми наткнулися на Ена з екіпажем в їдальні. Один з членів екіпажу дав йому лист обгорткового паперу і кілька коротких олівців, щоб зайняти його чим-небудь.

Ен, здавалося, відчув полегшення, побачивши нас. Його лякає транзит, - сказав він, і поправив окуляри на носі, зморщившись, коли його палець зачепив синяк, який Джала залишив на його щоці, і запитав мене, що ми відчуємо.

- Я не знаю, - сказав я. - Я ніколи не перетинав арку.

- Як ми взнаємо, коли це станеться?

- За словами екіпажу, небо стає трохи дивним. І тільки тоді, коли перетин буде закінчуватися, і ми опинимося на грані між старим і новим світом, стрілка компаса закрутиться як навіжена. І на мостику звучатиме сирена. Ти це знаєш.

- Такий довгий шлях, - сказав Ен. - І за такий короткий час.

Це, безсумнівно, було правдою. Арка якимось чином фізично протягувала кораблі крізь міжзоряний прості, зі швидкістю, далеко більшою за швидкість світла, перш ніж кораблі переходили в новий світ. Але гіпотетики вміли керувати часом і простором, щоб зробити перетягування. Вони, ймовірно, могли долати будь-яку відстань, навіть у мільйони світлових років. І навіть відчуваючи оніміння перед їх можливостями, ми ледь можемо осягнути таку відстань.

- Мабуть тобі цікаво, - сказала Діана, - чому вони пішли на такі затрати.

- Як казав Джейсон…

- Я знаю. Гіпотетики хочуть вберегти нас від вимирання, так що ми можемо зробити щось інше, для себе. Але тоді напрошується просте питання. Чому вони хочуть цього? Чого вони очікують від нас?

Ен проігнорував наші філософствування.

- І після того як ми перемістимося…

- Після того, - сказав я йому, - ми через кілька днів плавання будемо в Порт-Магеллані.

Він посміхнувся такій перспективі.

Я переглянувся з Діаною. Вона познайомилася з Еном два дні тому, а вони вже були друзями. Вона читала йому з книги історії про англійських дітей з корабельної бібліотеки. (Вона навіть процитувала йому Хаусмана: Немовля не усвідомлює… - Я не немовля, - відповів Ен.)

Він показав нам свій малюнок з фотографії тварини, яку він мабуть бачив у відеоматеріалі про екваторіальні рівнини, тварина була з довгою шиєю, задумливими очима і смугаста, як тигр.

- Вона красива, - сказала Діана.

Ен урочисто кивнув. Ми залишили його продовжувати роботу і попрямували на палубу.