Спін

Тепер Джоді вчепилася в батька і Фултон обняв її лівою рукою, нічого, крім ніжності між ними.

- Ви повинні їхати? - Запитала Джоді.

Я сказав, що так.

- Тому що ви можете залишитися, якщо хочете. Тато сказав мені.

- Містер Дюпре лікар, - м’яко сказав Фултон. - Він, ймовірно, має виклик до хворого.

- Це правда, - сказав я. - Я мушу їхати.

Щось близьке до чуда відбувалося на східній смузі шосе в той ранок. Багато людей вели себе агресивно, тому що вважали, що це їх останні години. Ніби мерехтіння було лише репетицією до їхньої більш-менш достойної загибелі. Всі ми чули ці передбачення: про палаючі ліси, про пекучу спеку, про те ще моря перетворяться на опікаючу перегріту пару. Питання було тільки в тому, скільки це триватиме, - день, тиждень, місяць.

І тому вонии розбивали вікна і брали те, що попадалося під руку, будь-яку дрібницю життя, у якій собі відмовляли раніше; чоловіки намагалися ґвалтувати жінок, деякі виявляли, що втрата глузду працювала в обидві сторони, намічені жертви були наділені такими ж почуттями з несподіваними поглядами сторожких очей і дул пістолетів; старі рахунки зводились до пострілів і вогонь відкривали з найменшої примхи. Самогубств було легіони. (Я подумав про Моллі: якщо вона не померла протягом першого мерехтіння, то вона майже напевно мертва, можливо, навіть померла задоволена логічним завершенням її логічного плану, який змусив мене плакати (це мені захотілося зробити для неї перший раз в моєму житті…)

Але були також острівки цивілізованості і акти героїчної доброти. Державне шосе І-10 на кордоні з Арізоною було одним з них.

Під час мерехтіння міст, який перетинав річку Колорадо, охороняв загін Національної гвардії. Солдати зникли незабаром після того як мерехтіння закінчилося, відбувши ніч на посту, мабуть розійшлися по барах, або відправилися по домівках. Без них міст міг би стати застопореним і непрохідним вузьким місцем.

Але цього не сталося. Автомобілі текли в середньому темпі в обох напрямках. Дюжина цивільних осіб, самозваних добровольців з важкими ліхтариками і спалахами зі своїх магістральних аварійних комплектів, взяла на себе роботу по підтриманню порядку, направляючи рух. І навіть смертельно роздратовані люди, які неодмінно хотіли подолати довгий шлях, щоб до світанку досягти Нью-Мексико, Техасу, або можливо, навіть Луїзіани, якщо їхні двигуни до того не розплавляться, розуміли, що це необхідно, що ніякі спроби перетнути лінію не приведуть до успіху і що терпіння було єдиним виходом. Я не знаю, як довго цей порядок тримався або як злиття доброї волі та обставин створили таке чудо, можливо це була людська доброта чи, можливо, винною була погода, - незважаючи на загибель, яка насувалася на нас зі сходу, ніч була приємно спокійною. Мінливі зірки в ясному, прохолодному небі і прискорений бриз, який забирав сморід вихлопних газів і влітав у вікна автомобіля ніжно, як дотик матері.

Я подумав про волонтерство в одному з місцевих госпіталів, - Пало-Верде в Блайті, який я колись відвідував для консультації, чи, можливо, регіональний Ла Паз Паркер. Але з якою метою там зупинятися? Від того, що незабаром станеться, там не було ніякого лікування.

Було тільки паліативне лікування, морфін, героїн, (дорога, яку вибрала Моллі), і це припускаючи, що фармацевтичні шафи ще не були розграбовані.

І те, що Фултон сказав Джоді, було по суті вірно: у мене був будинок і хвора у ньому.

Квест. Звичайне донкіхотство. А якщо з Діаною буде щось не так, і я не зможу її врятувати? То чому б не закінчити подорож зараз? Можна було робити що завгодно в кінці світу, зайняті руки не тремтітимуть, зайнятий розум не впадатиме у паніку; я не міг пояснити своєї нетерплячості, мені конче потрібно було побачити ту жінку, яка змусила мене опинитися в дорозі під час мерехтіння і ця необхідність здавалася тепер ще сильнішою.

Проминувши Блайт, повз ряд темних магазинів і кулачних боїв навколо обложених АЗС я виїхав на відкриту дорогу. Небо стало глибшим, а зірки яскравішими. Я думав про повернення зірок, коли затріщав телефон.

Я мало не з’їхав з дороги, нишпорячи в кишені, довелося загальмувати, і позашляховик позаду мене заверещав сигналом.

- Тайлер, - сказав Саймон.

Перш, ніж він почав говорити, я сказав,

- Дай мені номер зворотного виклику, перш ніж повісиш трубку або нас роз’єднають. Щоб я міг подзвонити тобі.