Спін

- Я не можу цього зробити, Тайлер. Це не приведе ні до чого хорошого.

Я вже шукав з’їзд на дорогу до ранчо, який я пам’ятав досить смутно, і який не був позначений на карті. Шосе вело у бік якоїсь абсолютно незнайомої місцевості, безіменної і по безлюдній дорозі.

Я сказав:

- Це вона попросила мене?

Тиша.

- Саймон? Це вона просила мене приїхати?

- Так.

- Скажіть їй, що я приїду, як тільки зможу.

- Ні, Тайлер. Тайлер, є деякі неприємні речі, що відбуваються на ранчо. Ви просто не можете приїхати сюди.

Неприємні речі?

- Я думав що ви чекаєте народження нового світу.

- Народження в крові, - сказав Саймон.

Ранок і вечір

Я підїхав до низького горба, коли побачив ранчо Кондона і припаркувався так, щоб мене з будинку не бачили. Коли я вимкнув фари, то зміг розрізнити світло в східній частині неба, нові зірки вже вимивалися зловісним просвітлінням.

Тоді я почав тремтіти.

Я не міг проконтролювати себе. Я відкрив двері, випав з машини і поволі змусив себе заспокоїтися силою волі. Земля піднімалася з темряви, як втрачений континент, коричневі пагорби, занедбане пасовище перетворювалися в моїй уяві у пустелю, довгий пологий схил вниз до далекого будинку тремтів і вигинався. Я тремтів теж. Це був страх: хіба не з притлумленим інтелектуальним занепокоєнням ми всі жили з моменту появи Спіну, хоч і без паніки, зі страхом, схожим на хворобу м’язів чи кишечника. Закінчення строку у в’язниці. Випускний. Барабани і шибениця наближається зі сходу.

Я подумав, що Діана була налякана. Я подумав, що я міг би її заспокоїти. Якщо яка-небудь сила ще залишилася в мені.

Вітер почався знову, несучи пісок і пил вниз по сухій дорозі. Можливо, вітер був першим провісником роздутого Сонця, вітер з гарячої сторони світу.

Я присів там, де сподівався, що мене не побачать, і, ще тремтячому, мені вдалося виклювати на клавіатурі телефону номер, який дав мені Саймон.

Він обізвався після декількох спроб. Я притис телефон до вуха, щоб заблокувати звук вітру.