Спін

Троє дівчат голосно засміялися. Діана ніяково посміхнулася і сказала:

- Окей, Тай. Просто здорово. Побачимося пізніше.

- Але…

Але що? Вона більше навіть не дивилася на мене.

Коли я ішов геть, я почув, як одна з її подружок запитала, чи я часом не ще один брат Діани. Ні, відказала вона. Я був просто дитина, яку вона знала.

Джейсон, який став дратівливо симпатичним, запропонував обмінятися велосипедами. Я не міг думати про велосипеди в такому настрої, але я думав, що обмін може бути способом приховати те, що я відчуваю.

Так ми долали наш шлях назад, до верхньої частини Bantam-Хілл-роуд, до місця, де починалося шоссе, яке чорною стрічкою збігало вниз під тінь дерев, що росли обабіч вулиці. Обід був заблокований десь під моїми ребрами. Я хитався в кінці як мішок, але виїхав на крутий нахил дороги.

- Рвонемо вниз, - сказав Джейсон. - На повній швидкості. Не боїшся?

Можливо прискорення відверне мене від болючих думок? Будь-що-буде! Я ненавидів себе за те, що дозволив повірити, ніби я був у центрі світу Діани. Тепер я знав, що був, по суті, лише дитиною, яку вона знала.

Джейсон позичив мені дійсно чудовий велосипед. Я закрутив педалями, сміливо пробуючи перегнати земне тяжіння. Шини надійно котилися по курному асфальті, ланцюг і перемикач були як шовкові, чувся лише тихий і ніжний шум підшипників. Вітер почав обтікати мене, коли я набирав швидкість. Я пролетів повз манірно розписані будинки з дорогими авто, які були припарковані біля воріт на під’їзних доріжках. Унизу я витиснув ручні гальма, трохи сповільнившись. Але я не хотів зупинятися. Я хотів ніколи не зупинятися. Було добре так їхати і їхати.

Але тротуар вирівнявся, і я, нарешті, загальмував і зупинився, відставивши ліву ногу на асфальт. Я подивився назад.

Джейсон був ще на вершині Bantam-Хілл-роуд з моїм незграбним велосипедом, так далеко, що виглядав, як самотній вершник на старій клячі. Я махнув рукою. Тепер була його черга.

Джейсон долав той пагорб, по схилу вниз, тисячу разів. Але він ніколи не долав його на іржавому велосипеді з благодійного магазину.

Але він підходив до мого велосипеда краще, ніж я. Його ноги були довшими, ніж у мене, а рама не робила його карликом. Але ми ніколи не мінялися велосипедами, і тепер я думав про всі помилки і особливості водіння, якими я володів, і наскільки довго я звикав до них, поки не навчився керувати важким велосипедом правильно, тому що він був трохи розхитаним, доводилося боротися з коливаннями, як і з коробкою передач. Джейсон не мав жодного з цих навиків. Пагорб міг бути складним для нього. Я хотів крикнути йому, щоб спускався повільно, але навіть якби я крикнув, він однаково не почув би мене; Я заїхав занадто далеко вперед. Він запрацював ногами, як велика незграбна дитина. Велосипед був важкий. Він витратив кілька секунд, щоб розігнатися, але я знав, як важко тепер буде зупинитися. Це була маса, інерція. Мої руки стиснули уявні гальма.

Я не думаю, що Джейсон відчув, що має проблему, поки велосипед не подолав три чверті шляху вниз. Вона з’явилася, коли він захотів притормозити, - іржавий ланцюг тріснув і вдарив його по кісточці. Він був уже досить близько, щоб я міг побачити його, здригнутися й закричати. Велосипед, хитаючись, летів вперед, але, якимось дивним чином Джейсон зберігав його у вертикальному положенні.

Шматок ланцюга заплутався в задньому колесі, стукаючи до стійок, і видаючи звук, схожий на поламаний відбійний молоток. Двома будинками вище жінка, яка полола у садку, закрила вуха і повернулася, щоб подивитися на дорогу.

Що було дивно, так це те, що Джейсон так довго зумів утриматися верхи на велосипеді. Він не був атлетом, але впевнено керував своїм великим, довготелесим тілом. Він махав ногами для балансу, педалі тепер були марними, і встигав зберігати рівновагу, керуючи переднім колесом, хоч заднє колесо викривилося і ходило вісімкою. Так він балансував на велосипеді верхи. Що мене здивувало, це його спосіб напружувати частини тіла, виглядаючи розслабленим, ніби він займається якоюсь складною, але привабливою проблемою, ніби він вважав, з абсолютною впевненістю, що зливши воєдино свої рефлекси, тіло, і велосипед можна було прорахувати, як доставити все в безпечне місце.

Його підвела машина, в першу чергу. Небезпечно літаючий фрагмент ланцюга вклинився між шиною і рамою. Колесо, і так ослаблене, вигнулося під неможливим кутом, а потім склалося, розкидаючи порвану гуму і кульки шарикопідшипників. Джейсон вилетів з велосипеда і полетів по повітрю, як манекен, що падає з високого вікна. На щастя першими тротуару торкнулися його ноги, потім коліна, лікті, і нарешті голова. Він зупинився, а поламаний велосипед пролетів повз нього і сповз в канаву на узбіччі дороги, переднє колесо ще продовжувало обертатися і похитуватися. Я кинув велосипед і підбіг до нього.

Він перекинувся і тепер дивився вгору, будучи збитий з пантелику. Його штани і сорочка були порвані. Його лоб і кінчик носа були жорстоко обдерті і повільно спливали кров’ю. Його кісточка була закривавлена. Його очі закочувалися від болю.

- Тайлер, - сказав він. - Ох, я.., е-е, я жалкую про твій велосипед для дорослих.