Спін

Джейсон схопився за кермо і втупився у дорогу, як ніби бачив там щось нескінченно сумне.

- Ну що ж, - сказав він. - Тоді все, що я можу зробити, це побажати тобі успіху.

У день, коли я залишав Перигелій, допоміжний персонал покликав мене в один з нині рідко використовуваних конференц-залів для прощальної вечірки, де мені дали кілька подарунків, відповідно до ситуації (ще одного скорочення робочої сили): мініатюрний кактус в теракотовому горщику, чашку для кави з моїм ім’ям на ній, олов’яну шпильку для краватки у формі жезла.

Джейс з’явився в дверях в той вечір з більш проблемним подарунком, - це була картонна коробка перев’язана мотузкою. У ній, коли я відкрив її, було близько фунта щільно надрукованих паперових документів і шість немаркованих дисків оптичної пам’яті.

- Джейс?

- Медична інформація, - сказав він. - Можеш думати про неї, як про звичайну книгу.

- Що за медична інформація?

Він посміхнувся.

- З архівів.

- З марсіанських архівів?

Він кивнув.

- Але це розголошення таємниці.

- Ну, технічно, так. Але Ломаксу довелося би весь час відповідати на телефонні дзвінки по 911, якщо він думає її приховати. Адже там можуть бути ліки від раку. Там може бути інформація, яка вигнала би Pfizer і Eli Lilly з бізнесу. Але я не бачу у цьому нічого, що могло б викликати якесь занепокоєння. А ти?

- Ні, але…

- Не думаю, що Вун би хотів, щоб така інформація трималася в секреті. Так що я спокійно беру скупі маленькі шматочки архівів, тут і там, і даю людям, яким довіряю. Ти не повинен щось з ними робити, Тайлер. Можеш переглядати чи ігнорувати їх, використати для лікування.

- Гаразд. Спасибі, Джейс. За подарунок, через який я можу бути заарештований.

Його усмішка стала ще ширшою.

- Я знаю, ти все зробиш правильно.

- Якщо зможу.

- От і з’ясуй це. Я вірю в тебе, Тайлер. З тих пір, як я вилікувався, я…