Спін

Я поїхав назад в Перигелій разом з ним. Джейс був за кермом нового німецького автомобіля на паливних елементах, - це був новий вид автомобілів, але більшість з нас досі користувалася двигунами внутрішнього згоряння, які були розроблені людьми, які не вважали, що про майбутнє варто турбуватися. Пасажири інших машин пролітали повз нас швидкими смугами, поспішаючи додому завидна.

Я сказав йому, що маю бажання залишити Перигелій і вести самостійну практику.

Джейс помовчав деякий час, спостерігаючи за дорогою, тепле повітря здіймалося маревом над тротуаром, ніби край світу був пом’якшений спекою. Тоді сказав:

- Ти не зобов’язаний, Тайлер. Перигелій повинен боротися ще кілька років, і в мене достатньо впливу, щоб тримати тебе на фонді заробітної плати. Я можу оформити тебе навіть як приватного лікаря, якщо це буде потрібно.

- Не в тому справа, Джейс. Немає необхідності. Я завжди був трохи непотрібний у Перигелії.

- Нудно, ти маєш на увазі?

- Деколи приємно відчувати себе корисним для інших.

- Ти не відчував себе корисним? Якби не ти, я б уже сидів у інвалідному візку.

- Це не моя заслуга. Це зробив Вун. Все, що я робив, це штовхав плунжер.

- Не тільки. Ти провів мене через це випробування. Я ціную це. І мені деколи потрібен хтось поговорити, хто не намагатиметься купити або продати мене.

- Коли востаннє у нас була реальна розмова?

- Те що я пережив одну медичну кризу не означає, що не можуть бути інші.

- Ти Четвертий, Джейс. Тобі не потрібно звертатися до лікаря наступні п’ятдесят років.

- І єдині люди, які знають щось про мене, це ти і Керол. Це ще одна причина, чому я не хочу, щоб ти зник. - Він завагався. - Чи не хочеш ти теж стати Четвертим? Додати собі ще п’ятдесят років, як мінімум.

Я міг. Але через п’ятдесят років ми будемо глибоко в геліосфері розширеного Сонця. Марний жест.

- Я хотів би бути корисним зараз.

- Ти сповнений рішучості піти?

Ед сказав би, залишися. Ед сказав би, це твоя робота, піклуватися про Джейса.

Ед сказав би багато речей.

- Абсолютно.