Спін

Я побіг і окликнув її.

Вона спробувала посміхнутися, але зуби були стиснуті, а обличчя неприродно блідим. Зрештою я побачив, що вона притискала до свого тіла над стегном якусь ватну тканину, і що тканина та її бавовняна кофточка були яскраво-червоними від крові, що просочилися через них.

ВІДЧАЙДУШНА ЕЙФОРІЯ

Через вісім місяців після виступу Вун Нго Вена на Генеральній Асамблеї Організації Об’єднаних Націй ми виростили у гіперхолоді танків у Перигелії достатню кількість марсіанських реплікаторів, щоб послати їх у космос, а Канаверал і Ванденберг отримали флот з Дельта-сімок, готовий винести їх на орбіту. Приблизно в цей же час Вун висловив бажання побачити Гранд-Каньйон. Він викликав у нього інтерес, бо був копією марсіанських ландшафтів, з їх автомобільними дорогами і рослинністю.

Він сказав мені про це кількома днями пізніше.

- Поглянь на це, - сказав він, майже тремтячи від нетерпіння, підсунувши сторінки з рекламними фото на них. Річка Колорадо прорізала докембрійські пісковики,і перетворила їх у зелені басейни, на фоні яких туристи з Дубаї їхали на мулах. - Ви чули про ці місця, Тайлер?

- Чи чув я про Великий Каньйон? Так. Я думаю, що більшість людей теж чули.

- Це не дивно. Дуже красиві місця.

- Вражаючі. Так говорять усі. Але хіба Марс не славиться своїми каньйонами?

Він посміхнувся.

- Ви говорите про Западину землі. Ваші люди назвали її Долина Маринера, коли виявили її з орбіти шістдесят плюс сто тисяч років тому. Частина її виглядає багатою, як ці фотографії з Арізони. Але я ніколи не бував там. І припускаю, що вже не побуваю. Я хотів би побачити Гранд-Каньйон зблизька.

- Ви можете без проблем побачити його. Ми вільна країна.

Вун моргнув і захвилювався, - в перший раз я побачив його таким, - і кивнув.

- Дуже добре, я маю право на відпустку. І поговорю з Джейсоном про організацію поїздки. Хочете поїхати зі мною?

- Куди, в Арізону?

- Так! Тайлер! В Арізону, подивитися Гранд-Каньйон! - Він мав четвертий вік, але в той момент поводився, як десятирічний хлопчисько. - То ви поїдете туди зі мною?

- Я повинен подумати про це

Я все ще думав, коли отримав дзвінок від Еда Лайтона.

Після обрання Престона Ломакса, Ед Лайтон став політичною невидимкою. Його контакти серед промисловців похитнулися, і він влаштовував вечірки, запрошуючи поважних людей, але він ніколи не зміг заволодіти знову тим рівнем впливу, яким він користувався за президентства Гарланда. Насправді ходили чутки, що він був у стані психологічного зриву, ховався в Джорджтаунському особняку і робив неприємні телефонні дзвінки колишнім політичним союзникам. Могло бути й так, але ні Джейс, ні Діана давно не чули про нього; і коли я взяв трубку свого домашнього телефону, то був приголомшений, почувши його голос.

- Я хотів би поговорити з тобою, - сказав він.