Спін

І знову.

І так одна зірка за другою, поступово, століттями і тисячоліттями, болісно повільно, але досить швидко по галактичних масштабах часу, чи часу Спіна. Наші кілька днів будуть означати для них сотні тисяч їхніх років і наш сповільнений час дозволить побачити поширення реплікаторів на більшу частину галактики.

Інформація, передана зі швидкістю світла від вузла до вузла, буде змінювати їх поведінку, спрямовувати нові реплікатори в сторону незвіданих територій, також вона придушить надлишкову інформацію, щоб основні вузли не були перевантажені. В результаті ми будемо підключенні до галактики як до свого роду рудиментарного мозку. Реплікатори побудують нейронну мережу, велику, як нічне небо, всіяне зорями і будь-хто зможе поговорити з нами.

Чи був ризик? Звичайно, був.

Якби Спіну не було, сказав Вун, марсіани ніколи б не дали дозвіл на таке дослідження галактики. Це був не просто акт дослідження; це було втручання, імперська зміна галактичної екології. Якщо є інші розумні види, а було досить багато фактів відносно існування гіпотетиків, щоб відповісти на це питання ствердно, поширення реплікаторів може бути неправильно витлумачене, як агресія. Хтось міг зажадати відплати.

Марсіани переглянули свою позицію тільки тоді, коли виявили будівництво кубічних структур Спіна, аналогічних земним, над власними північним і південними полюсами.

- Спін зробив це питання спірним, - казав Вун, - або майже вирішеним на користь експансії. При вдалому збігу обставин реплікатори могли розказати нам щось важливе про гіпотетиків або, принаймні, про ступінь їх поширення у галактиці. Ми могли б зрозуміти мету їхньої діяльності. Крім того, реплікатори можуть служити свого роду маячками для інших розумних видів, що стоять перед тією ж проблемою. Аналіз даних міг би відкрити вдумливому спостерігачеві мету, для якої була побудована мережа. Інші цивілізації могли б вибрати, чи насолоджуватися їм присутністю гіпотетиків. Знання могло допомогти їм захистити себе, і досягти успіху там, де ми зазнали невдачі.

- Ви думаєте, ми зазнаємо невдачі?

Вун знизав плечима.

- Хіба це не очевидно? Наше Сонце вже дуже старе. Ви знаєте це, Тайлер. Ніщо не триває нескінченно. І в наших умовах “невизначений термін” не буде дуже довгим.

Тоді я думав, що, можливо, все буде справді так, як він казав, посміхаючись своєю сумною марсіанською посмішкою і нахилившись вперед у плетеному кріслі, однак мені запам’яталося, як спокійно він відносився до цієї шокуючої обставини.

Не те, щоб мене це здивувало. Ми всі знали, що приречені. Приречені, принаймні, прожити наші життя під оболонкою, яка була єдиною річчю, що захищала нас від ворожої тепер Сонячної системи. Сонячне світло, що зробило Марс придатним для житла, спалило би Землю, якби Спін-мембрана зникла. І навіть Марс (в своєму власному темному коконі) швидко вислизав з так званої житлової зони. Смертна зірка, яка колись стала матір’ю всього живого, перейшла у криваве старіння і невдовзі вб’є нас без будь-яких докорів совісті.

Життя народилося на околиці нестійкої ядерної реакції. Це було вірно, і це завжди було так; і це було вірно ще перед Спіном, коли небо було ясним і літні ночі виблискували далекими зірками, що не мали до нас жодної справи. Це було вірно, але це не мало значення, бо людське життя було коротким; незліченні покоління жили і помирали в проміжках сонячного серцебиття. Але тепер (Боже, допоможи нам), ми були здатні пережити смерть власного зоряного світила, або, в кінцевому підсумку, стати шлаком, що оточує його труп. Тоді ми або будемо збережені, або перестанемо існувати, не маючи реального будинку у Всесвіті.

- Тайлер? Ви в порядку?

- Так, - я здригнувся, чомусь згадавши Діану. - Можливо, краще, що ми можемо зробити, - це сподіватися не якесь порозуміння, перш ніж завіса опуститься вниз.

- Завіса?

- Кінець життя.

- Це слабка втіха, - визнав Вун. - Але так, це може бути кращим, на що ми можемо сподіватися.

- Ви могли вивчати Спін протягом тисячоліть. І за весь цей час ви не змогли дізнатися що-небудь про гіпотетиків?

- Ні. Мені шкода. Я не маю що запропонувати вам з цього питання. Про фізичну природу Спіна у нас є тільки кілька припущень (які Джейсон недавно намагався пояснити мені, - щось про віртуальні кванти, море математики і далеко за межами практичної інженерії, марсіанської або земної). - Але про гіпотетиків нам нічого невідомо. Як і про те, що вони хочуть від людства. - Він знизав плечима. - Тільки здогади і ще більше спекуляцій. Питання, яке ми поставили перед собою, було таким: - що такого особливого було на Землі, коли вона була інкапсульована? Чому гіпотетики чекали стільки часу, щоб оточити спін-мембраною Марс, і що змусило їх зробити це у певний конкретний момент нашої історії?