Спін

- Брехню я називаю брехнею. Я стою зараз тут і промені лежать на моєму обличчі. Від них можна отримати рак шкіри. Але я все одно не розумію. Я думаю, ми не будемо задоволені, поки не зрозуміємо гіпотетиків. Якщо зможемо коли-небудь це зробити. У чому я сумніваюся.

- Ми не зрозуміємо цієї брехні, - сказала Моллі після деякої паузи, коли ми йшли вздовж дерев’яного побілілого від солі причалу, - поки не знайдемо її мотивів. - Сказавши це, вона скоса глянула на мене з-під козирка. Але послане мені повідомлення я не зміг розшифрувати.

Решту дня ми провели в моїй кондиціонованій оселі, читали, слухали музику, але Моллі була неспокійною, а я ще не зовсім змирився з її рейдом по моєму комп’ютері, ще однією незрозумілою подією. Я любив Моллі. Або, принаймні, казав собі, що люблю. Якщо те, що я відчував до неї, була не любов, то це була, принаймні, правдоподібна імітація, чи переконлива заміна.

Що мене турбувало, то це її закритість, вона була ніби оточена власним спіном, - і могла утнути щось непередбачуване, як і більшість з нас. Я не міг купити їй подарунок: звичайно були речі, які вона хотіла, але якби вона не захоплювався ними у вітрині магазину, я не зміг би догадатися, що вони їй подобаються. Вона ніби тримала свої потреби у глибокій таємниці. Можливо, як і більшість закритих людей, вона через це припускала, що я теж мав якісь власні важливі секрети.

Ми закінчили вечерю і почали прибирати, коли задзвонив телефон. Моллі підняла його, поки я витирав руки.

- Угу, - сказала вона. - Ні, він тут. Почекай секунду. - Вона відключила мікрофон і сказала, - це Джейсон. Він хоче поговорити з тобою. І здається, що він у шоці.

- Звичайно, я поговорю з ним.

Я взяв трубку і постояв, чекаючи. Моллі подивилася на мене довгим поглядом, потім закотила очі і вийшла з кухні. Конфіденційність.

- Джейс? Що сталося?

- Я хочу, щоб ти приїхав до мене, Тайлер.- Його голос був напруженим, невиразним. - Зараз.

- Якась проблема?

- Так, у мене є одне питання. І мені потрібно, щоб ти це виправив.

- Це що, терміново?

- Хіба я подзвонив би тобі, якби це було не так?

- Де ти?

- Вдома.

- Гаразд, слухай, дорога займе якийсь час, якщо тобі стане погано - потерпи.

- Просто приїжджай, - сказав він.

Тому я сказав Моллі, що мені доведеться виконати деяку термінову роботу, щоб надолужити. Вона посміхнулася, хихикнула і сказала:

- Що за робота? Хтось пропустив прийом? Породілля?