Спін

Одним з них був Джейсон.

Другу людину можна було прийняти за дитину. Сильно обгоріле лице, яке гостро потребує шкірного лікування, - таким було моє перше враження. Незнайомець, приблизно п’ять футів висотою, стояв у кутку кімнати. Він носив сині джинси і просту білу бавовняну футболку. Він мав широкі плечі, очі були великими і налитими кров’ю, а руки здавалися занадто тонкими і довгими для його скороченого тулуба.

Але найбільше виділялася його шкіра. Вона була зморшкувата, чорна, як у ясеня, і покрита волоссям. Це не була зморшкуватість у звичайному сенсі, і не така, яка буває від деяких хвороб, вона була глибоко текстурована, чи порепана, як шкіра старої дині.

Маленька людина підійшла до мене і простягнула руку. Невелику зморшкувату долоню на кінці довгої зморшкуватої руки. Я нерішуче взяв її. Пальці напевно будуть як у мумії, подумав я. Але вони були м’ясисті, пухкі, схожі на листя рослин пустелі, ніби вас охопила жменя алое і не збирається відпускати назад. Істота посміхнулася.

- Це Вун, - сказав Джейсон.

- Це що?

Вун розсміявся. Його зуби були великі, тупі, і бездоганні.

- Я ніколи не втомлюся слухати цей чудовий жарт!

Його повне ім’я було Вун Нго Вень, і він був з Марса.

ЛЮДИНА З МАРСА.

Це вражало. Марсіани мають довгу історію у літературі, від Уелса до Хайнлайна. Але насправді, звичайно, Марс був мертвою планетою. Поки ми не взялися за нього. Поки не народили наших власних марсіан.

І ось переді мною живий зразок, на 99,9 відсотків людина, хоча і трохи дивна на вигляд. Марсіанська людина, яка повернулася через тисячоліття позаспінового часу, - колоністів ми відправили тільки два роки тому. Він говорив літературною англійською мовою. Його акцент був наполовину Оксфордським, наполовину Нью-Делійським. Ось він пройшовся по кімнаті. Ось взяв пляшку джерельної води зі столу, відкрутив кришку і зробив великий ковток. Ось витер рот об передпліччя. Маленькі крапельки блищали бісером на його гофрованій шкірі.

Я сів і намагався не дивитися на нього, в той час як Джейс почав розказувати.

Те, що він розказав, було трохи спрощеним і доповнилося конкретними деталями, про які я дізнався пізніше.

Марсіанин покинув свою планету незадовго до того, як на неї наклали Спін-мембрану.

Вун Нго Вень був істориком і лінгвістом, відносно молодим по марсіанських стандартах, - пятдесят п’ять земних фізичних років. Він був ученим по професії, і був у відпустці, працюючи в одному з сільськогосподарських кооперативів, після того як провів дослідження в дельті річки Коріолой, в місці, яке ми називали Аргірським басейном, а марсіани називали Барарськими рівнинами, коли його викликали на співбесідування.

Як і тисячі інших чоловіків і жінок свого віку і класу, Вун представив свої анкетні дані комітетові, який координував та проектував подорож до Землі, без будь-якої реальної надії, що він буде обраний. Він був дещо боязкий за вдачею і ніколи не наважувався мандрувати далеко за межі місцевої префектури, окрім наукових поїздок і сімейних торжеств. Він був глибоко вражений, коли серед вибраних назвали і його ім’я, і якби він останнім часом не перейшов у четверту вікову групу, йому б відмовили у цьому проханні. Звичайно, що хтось краще підійшов би для цього завдання. Але ні, - його таланти та професійні навики однозначно підходили для роботи, влада наполягла; так що він сяк-так владнав свої справи і сів на поїзд до стартового комплексу на Сухому Базальті (на наших картах - Тарсис), де почав підготовку, щоб представити п’ять республік Марса у дипломатичній місії на Землю.

Марсіанська технологія тільки недавно почала пілотовані космічні польоти. Раніше домінувала думка, що буде дуже нерозумно привертати увагу гіпотетиків, чи, марнуючи ресурси, вести великомасштабне промислове будівництво, яке могло зробити величезну діру у бюджеті і зруйнувати баланс ретельно керованої і дуже вразливої біосфери. Марсіани були консерваторами, за натурою та інстинктом. Їх відточені біологічні технології були древні і складні, але їх промислова виробнича база була неглибокою і напруженя вимагали навіть безпілотні дослідження крихітних місяців Марса.

Але вони дивилися і роздумували про оповиту Спіном Землю протягом століть. Вони знали, що темна планета була їх колискою, і слідкували через телескопи за земними супутниками, для яких мембрана, що оточувала Землю, була проникною. Вони розуміли мирний характер Спіна, хоча і не розгадали фізику, на основі якої його створили. Подорож з Марса на Землю, міркували вони, хоч фізично і можлива, буде важкою і непрактичною справою. Земля, зрештою, була фактично у стазисі; дослідник, який зануриться у земну темряву, залишиться там протягом тисячоліть, навіть якщо, за власним часом Землі, він прибуде туди наступного дня.

Але пильні астрономи останнім часом виявили коробчасті структури, які спокійно зависли у сотнях миль над полюсами Марса, майже ідентичні тим, які колись з’явилися над Землею. Після сотень тисяч років у непорушій самоті Марс нарешті звернув на себе увагу безликих і всемогутніх істот, з якими він ділив Сонячну систему. Висновок, що Марс скоро буде поміщений у спінову оболонку, був неминучим. Потужні фракції виступили за контакт з оповитою темрявою Землею. Були зібрані доволі обмежені ресурси. Космічний апарат був сконструйований і перевірений. І Вун Нго Вен, лінгвіст і вчений, добре знайомий по збережених фрагментах з земною історією та мовами, до свого жаху, був вибраний здійснити цю історичну подорож.