Спін

ДЕЛЬТИ КІРІОЛАЙ

Важко охопити розумом таке брутальне знущання над часом. За ті кілька місяців, які здавалися нам майже спокійними під нашою мерзенною ілюзією неба, Сонце ще більше розширилося, під зірками, які згоряли або народжувалися, мертва сусідня планета була просякнута життям і отримала цивілізацію, яка конкурувала або перевершила нашу власну. Держави Марса народжувалися і руйнувалися, їх наступників чекала та ж доля; релігії, філософії та ідеології перемішалися, об’єдналися і тепер обслуговували мутоване потомство. Старий світ відходив у минуле і нові будинки виростали на його руїнах.

Ми вибрали любов і насолоджуватися її терпкістю. Моллі Сіграм любила мене, як я припускав, головним чином тому, що я був доступний. Чому б і ні? Літо йшло на спад, але врожай ще не дозрів.

Давно зниклий рух Нового Королівства почали вважати пророчим і грубо старомодним, його боязкий бунт проти старого церковного укладу був лише тінню нових, більш гострих молитов. Усюди в західному світі почали виникати діонісійські культи, позбавлені благочестя і лицемірства старих НК клубів з їх прапорами або священними реліквіями. Вони не відкидали людські ревнощі, а приймали і навіть насолоджувалися ними, зі зневагою ставлячись до пістолетів 45 калібру на близькій відстані, які малювали червону троянду на тілі жертви. Це була Скорбота, переконфігурована у Єлизаветинську драму.

Саймон Таунсенд, будь він на десять років молодше, можливо, прийняв би один з таких брендів духовності Квентіна Тарантіно. Але провал НК розчарував його і тепер він прагнув до чогось простішого. Діана продовжувала дзвонити мені час від часу, раз на місяць або близько того, коли Саймона не було вдома, щоб розказати, як у них ідуть справи або просто згадувала минулі події, розпалюючи спогади, як вуглинки, і гріючись і їхньому вогні. Напевне у її будинку не вистачало тепла, хоча фінансове становище трохи покращилося. Саймон тепер мав повний робочий день в Йорданській скинії, їх маленькій незалежній церкві; Діана знайшла тимчасову канцелярську роботу, яку виконувала удома, часто перериваючись на метушню по квартирі, і потайки ходила до місцевої бібліотеки, щоб почитати книги і пресу, які Саймон відхиляв, - сучасні романи, поточні події. Йорданська скинія, казала вона, була церквою “розмежування”; парафіян заохочували не дивитися телевізор і уникати книг, газет і культурних заходів, щоб уникнути ризику задоволення чи екстазу в нечистому стані.

Діана ніколи не підтримувала ці ідеї: вона також ніколи не проповідувала їх мені, але не бажала піддавати їх сумніву. Іноді я бував трохи нетерплячий.

- Діано, - сказав я одного разу, - ти справді віриш у це?

- У що, Тайлер?

- Що не можна зберігати книги вдома. Що гіпотетики агенти. У все це лайно. - (Можливо, я тоді випив забагато пива).

- Саймон вірить в це.

- Я не питаю про Саймона.

- Саймон більш побожний, ніж я. Я заздрю йому у цьому. Я знаю, що він скаже “поклади ці книги у відро для сміття”, і поведе себе жахливо зарозуміло. Але це не так. Це насправді буде акт смирення, акт підпорядкування. Саймон може віддати себе Богові таким чином, я не можу.

- Щасливчик Саймон.

- Він і є щасливчик. Ти не бачиш його, але він дуже спокійний. Він знайшов свого роду стабільність в Йорданській скинії. Він може дивитися Спіну в обличчя і сміятися з нього, тому що він знає, що спасеться.

- А як щодо твого спасіння?

Вона дозволила собі довге мовчання на телефонній лінії між нами.

- Я хочу, щоб це було просто. Справді. Я думаю, можливо, мова не буде йти про мою віру. Можливо, віри Саймона буде достатньо для нас обох. І я зможу пройти з ним свій невеликий шлях. Він дуже терплячий зі мною, насправді. Єдине, де ми розходимось, це у питанні, чи мати дітей. Саймон хоче дітей. Церква закликає його. І я розумію це, але з грошима так туго, і світ, в якому ми живемо, незабаром зникне…

- У цьому питанні ніхто не може чинити на тебе тиск.

- Я не маю на увазі, що він на мене тисне. “Покладім це питання в руки Божі», говорить він. “Покладім його в руки Божі, і він це вирішить”.

- Але ти занадто розумна, щоб вірити в це.