Спін

- Я? О, Тайлер, я сподіваюся, що ні. Я сподіваюся, що це не так.

Моллі, з іншого боку, не визнавала ніякої користі від релігії, яку вона називала “все це лайно”. “Кожна жінка для себе”, - такою була філософія Моллі. “Особливо, - за її словами, - якщо прийде кінець світу, і жоден з нас не доживе до п’ятдесяти. Я не збираюся провести весь цей час на колінах”.

Вона була жорсткою за своєю природою. Батьки Моллі були молочними фермерами. Вони провели десять років в юридичних суперечках щодо якогось маслоекстракційного проекту, розмежувавши своє майно і повільно знищуючи його. Зрештою вони обміняли свої ранчо на позасудовому розгляді на досить велику суму, щоб купити вихід на пенсію для себе і гідну освіту для своєї дочки. “Але це був такий досвід, - сказала одного разу Моллі, - що натер би мозолі і на дупі ангела”.

Чутки про назріваючий соціальний конфлікт дивували її. Одного разу вночі ми сиділи перед телевізором і дивилися охоплений заворушеннями Стокгольм. Натовп рибалок і релігійних радикалів кидав цеглини у вікна і підпалював автомобілі; поліцейські вертольоти кидали у натовп сльозогінний гель, аж поки більша частина натовпу не почала кашляти як якийсь туберкульозний Годзілла. Я зробив безглузде зауваження про те, як погано поводяться люди, коли вони налякані, і Моллі сказала:

- Тайлер, невже ти справді відчуваєш симпатію до цих дуп?

- Я не казав цього, Моллі.

- Вони отримали вільне пересування і взялися кидати сміття до будівлі парламенту, - через Спін, чи тому, що злякалися?

- Спін не виправдання. Він мотив. Вони не мають майбутнього і вважають себе приреченими.

- Приреченими на смерть. Ну що ж, ласкаво просимо у людське суспільство. Вони помруть, ти збираєшся померти, я помру, і хіба це було коли-небудь не так?

- Ми всі смертні, але раніше ми мали розраду, знаючи, що людський рід буде продовжуватися і після нас.

- Але ми смертні, як і раніше. Змінилося лише те, що це може раптово статися у недалекій туманній перспективі. Цілком можливо, ми помремо всі разом якимось вражаючим чином протягом кількох років.., але це тільки можливість. Можливо гіпотетики хочуть затримати цей процес. З якоїсь незбагненної причини.

- Хіба це не лякає?

- Звичайно що лякає. Але це не причина, щоб йти і вбивати людей. - Вона махнула рукою у бік телевізора, де хтось запустив у риксдаг гранату. - Це таки цілком безглуздо. І нічого нікому не дає. Це гормональні вправи. Для мавп.

- Ти не можеш прикинутися, що це не впливає на тебе.

Вона здивувала мене, засміявшись.

- Ні… це твій стиль, не мій.

- Про що ти?

Вона опустила погляд, але потім повернулася і подивилася з викликом, майже зухвало.

- Без образ, ти завжди прикидаєшся, коли мова заходить про Спін. І ти мавпуєш Лайтонів. Вони використовують тебе, вони ігнорують тебе, а ти посміхаєшся, ніби це в порядку речей. - Вона дивилася на мене, слідкуючи за моєю реакцією. Але я був занадто упертий, щоб дати їй бажане. - І я просто думаю, що є кращі способи прожити кінець світу.

Але вона не захотіла сказати, які це були способи.