Напрямок

- Люди, які знають, як зберігати секрети.

- Це я можу гарантувати, - сказав Тук.

Через кілька хвилин вони проїхали повз свіжий дерев’яний знак, на якому назву села було написано на кількох мовах: місто Нью-Сарандіб, в приблизному еквіваленті англійської. За півмилі далі худий хлопець, якому було не більше двадцяти, на погляд Лізи, ступив на дорогу і махнув їм. Він підійшов зі сторони Тука до автомобіля і нахилився до віконця.

- Їдете в Сарандіб? - Пронизливий голос хлопця здавалося робив його навіть молодшим, ніж він виглядав. Його дихання пахло згірклою корицею.

- Деяким шляхом, - сказав Тук.

- Ви маєте там бізнес?

- Так.

- Який бізнес?

- Особиста справа.

- Хочете знайти ку? Тут не дуже гарне місце, щоб шукати ку.

Кентуккі був галюциногенний віск, який вироблявся якимось видом комах, що жили у вуликах, останнім часом модний в нічних клубах Порт-Магеллана.

- Я не шукаю ку. Дякую так чи інакше. - Тук натиснув на газ, - не для того, щоб пошкодити хлопчиська, який негайно пірнув у бік, - Тукові було досить важко переносити його неприємний подих. Ліза подивилася назад і побачила малюка, який стояв на дорозі, дивлячись їм услід. Вона запитала Тука, що це означає.

- Останнім часом деякі городяни їздять у глушину, намагаючись знайти грам або два, щоб бути пограбованим, і потрапити в біду.

- Ти думаєш, він хотів продати його нам?

- Я не знаю, чого він хотів.

Але малюк повинен мати телефон, і напевне подзвонив, тому що як тільки вони проїхали перші кілька населених халуп вздовж дороги, перш ніж досягти центру селища, місцева жандармерія, дві великі постаті в імпровізованій уніформі, перегородивши дорогу старою утилізованою вантажівкою, змусили автомобіль Тука з’їхати на узбіччя. Ліза сиділа нерухомо, а Тук почав розмову.

- У вас тут є бізнес? - Запитав один з чоловіків.

- Ми повинні побачити ібу Діану.

Довга пауза.

-Такої людини тут немає.