Напрямок

*

Вони поділили ліжко в ту ніч, але не займалися сексом. Обидвоє втомилися і хотіли відпочити, - Ліза подумала, що у них ще буде час зрозуміти, чим був для них намет біля гірського озера, де вони перечекали штормову погоду. Тепер були задіяні великі сили. Постраждали люди. І, подумавши про свого батька, їй стало цікаво, - може він наткнувся на щось подібне до потрійної пригоди. Можливо, його зникнення не було егоїстичним або добровільним: можливо він був викрадений, як Томас, анонімними чоловіками в безіменному фургоні.

Тук заснув, як тільки ліг на матрац… Тим не менше було добре лежати поруч з ним і відчувати його тіло збоку. Він помився перед сном, і запах мила і мужності виходив від нього, як доброзичлива аура. Якби коли-небудь від Брайана так пахло…

Не те, щоб вона не могла згадати. Брайан не мав особливого запаху за межами хімічних дезодорантів, якими користувався час від часу. Можливо і була якась мала ступінь гордості в тому запаху.

І це було несправедливо. Брайан заслуговував на більше. Брайан вірив у впорядковане життя. Це не робило його монстром або злодієм, і вона не могла повірити, що він особисто брав участь у стеженні за нею або у викраденні Томаса. Це була би гра без правил, а Брайан завжди грав за правилами.

Така позиція була не така вже й погана. Хоча він був менш авантюрним, ніж Тук, однак більш надійним. Брайан ніколи б не полетів на літаку через гори або не найнявся простим матросом на якесь погризене іржою торгове судно. Він також не порушуватиме обіцянку або присягу. Ось чому їм було так важко домовитися про розрив поспішного і нерозумного шлюбу. Ліза зустріла Брайана, коли отримала ступінь журналістики в Колумбійському університеті, а він був молодшим чиновником в офісах в Нью-Йорку в ДГБ. Його лагідність і співчуття підкорили її, і вона тільки із запізненням зрозуміла, що Брайан завжди буде на її боці, але ніколи повністю не розділить її почуттів, що врешті-решт він буде лише ще одним з хору голосів, які консультували її ігнорувати історію власного життя, тому що так легше приховувати деяку нестерпну правду.

Але він любив її, невинно, вперто. І заявляв, що як і раніше любить. Вона відкрила очі і побачила, що телефон, який вона залишила на столику біля ліжка, злегка світиться. Він вже зареєстрував кілька спроб викликів від Брайана. Вона не відповіла жоден з них. Це також було несправедливо. Необхідно, можливо. Вона була готова прийняти пораду Тука на віру. Але це було несправедливо по суті. Брайан заслужив на краще відношення.

До ранку дорогу очистили, і вони їхали на північ ще протягом чотирьох годин, обганяючи автобуси, важкі, пофарбовані як циркові фургони, лісовози, вантажівки з танками рафінованої олії або бензовози, поки не повернули на захід, на бічну поганеньку дорогу, яку проклали через цю частину континенту як лінію на долоні старої людини.

І якось раптом вони опинилися серед дикої природи. Ліс Екваторії оточив їх, ніби закрив рот. Вони були далеко від міста, його магазинів, заводів і жвавого порту, і Ліза відчула чужість цього світу, внутрішню і стародавню глибину, яка зачаровувала її батька. Високі дерева і густий, підростаючий пролісок, для якого Ліза не знала відомих їй назв, були ніби набагато менша тимчасова копія, пов’язана з земним життям: їх ДНК містили докази земного походження. Планета була терраформована і змінена гіпотетиками, нібито для того, щоб зробити її придатною для людини. Але плани гіпотетиків були щонайменше довгострокові. Вони розраховували події в мільярди років. Лише еволюція була відчутною подією для них.

Можливо, вони не могли безпосередньо бачити своїми очима, якщо у них були очі, події людського життя. Ліза виявила, що ця ідея її дивно потішила. Вона могла бачити і відчувати те, що для гіпотетиків повинно бути зникаюче недовговічним: звичайні явища, такі як розгойдування цих дивних дерев над дорогою і гра сонячного світла, яке плямистими тінями всіяло лісову підстилку. Це був подарунок, подумала вона. Наш смертний геній.

Сонце відслідковувалося через тонке перисте листя, схоже на папороть. Підлісок був заселений дикою живністю, яка навіть ще не навчилися боятися людини. Вона впіймала поглядом диких собак, смугасту кішку, стадо павукоподібних мишей, ці імена, як правило, відносилися до якоїсь земної тварини, хоча схожість була часто відносною. Також були комахи, що гуділи і вилися в смарагдових затінках. Найгіршими з них були оси-падальщики, не так небезпечні, як великі і смердючі. Комарі, які виглядали як великі мошки, і користувалися здебільшого тінистими місцями, роїлися серед замшілих стовбурів дерев.

Тук поїхав з подвоєною увагою по грунтовій дорозі. На щастя, тут попелу було мало, ліс зібрав більшість пилу у підліску. Коли вести було критично важливо, Тук мовчав. На прямих ділянках він розпитував її про батька. Вони раніше обговорювали це питання, але це було до Попелу і дивних подій останніх декількох днів.

- Скільки тобі було років, коли зник батько?

- П’ятнадцять. - Молоде дівчисько. Наївна, вона тоді стежила за американською модою, ніби докоряючи світові, в який вони переїхали. Тату на зубах, заради Бога.

- Влада сприйняла його зникнення всерйоз?

- Що ти маєш на увазі?

- Просто, розумієш, він не був би першим хлопцем, який покинув сім’ю. Без образ.

- Він не був негідником, щоб покинути нас. Я знаю, що всі кажуть в подібних випадках “це так несподівано”. І хоч я була довірливою, наївною дочкою, я не могла уявити, щоб він зробив що-небудь погане або бездумне, - не тільки по відношенню до мене. Він брав активну участь у роботі університету. Якщо він вів подвійне життя, то я не знаю, де він знаходив час для нього.

- Він утримував сім’ю на зарплату вчителя?

- Ми мали гроші від маминої спадщини.