Напрямок

Він не заперечував проти повернення, - роза незабаром стане кучкою пилу.

- Ти підеш зі мною?

- Так, - сказав Ісаак. - Але я хочу поставити вам кілька запитань.

- Все в порядку. Сподіваюся, що зможу на них відповісти. Я постараюсь.

Вони встали, відвернулися від ока рози і поволі рушили на схід в темпі ходьби старої жінки, Сулеан була втомлена, а Ісаак почав пригадувати всі невизначеності, які сиділи в його голові, і не в останню чергу питання про саму розу. Незважаючи на те, що він не спав цілу ніч, він не втомився. Він ніби прокинувся, як після звичайного сну, і його розбирала цікавість.

- Звідки ви? - Нарешті спитав він.

Невеличкий збій в ритмі її кроків. Він подумав, що вона не може відповісти. Але потім почув:

- Я народилася на Марсі, - сказала вона.

Він відчував, що це правдива відповідь. Це була не та відповідь, на яку він очікував, і ще він отримав відчуття, що це була правда, яку вона не хотіла розкривати. Ісаак прийняв все без коментарів. Марс, подумав він.

За мить він запитав,

- Що ви знаєте про гіпотетиків?

- Що дивно, - сказала стара, злегка посміхаючись, що він прийняв за вияв любові. - Це те, що я пройшла весь цей шлях, щоб запитати про це усіх вас.

Вони проговорили до полудня, коли досягли общини, і Ісаак дізнався ряд нових фактів з їхньої бесіди. Потім, перш ніж зайти всередину воріт, він зупинився і подивився в той бік, звідки прийшов. Роза була там, але це була не тільки роза, але що ще? Неповний фрагмент чогось набагато більшого.

Щось, що його глибоко цікавило. І те, що була незвичною сама цікавість.

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

Тук поїхав через одну зі старих частин міста, де каркасні будинки були пофарбовані у червоний колір пожежних машин китайськими поселенцями, присадкуваті три-чотириповерхові житлові будинки з цегли кольору охри, видобутої зі скелі над затокою. Уже було досить пізно для того, щоб вулиці спорожніли. Угорі випадкова падаюча зірка накреслила лінію на темному небі.

Півгодини тому він, нарешті, зв’язався з Лізою. Він не міг сказати те, що потрібно, по телефону, але вона, здавалося, вловила суть, поставивши кілька незручних запитань.

- Пам’ятаєш, де ми вперше зустрілися? - сказав він. - За двадцять хвилин.

Місце, де вони вперше зустрілися, було цілодобовим бар-грилем під назвою Ля Рів Гош, у районі роздрібної торгівлі на захід від доків. Ліза була там шість місяців тому з натовпом з консульства. Друг Тука помітив його за столом і втягнув його всередину групи. Тук помітив Лізу, тому що вона була без супроводу і тому, що вона була привабливою в тому, що він знаходив у жінок привабливим на перший погляд -основними були поведінка і сміх, поряд з іншими речами. Він побоювався жінок, які сміялися занадто легко і вічно стривожених жінок, які взагалі не сміялися. Ліза сміялася м’яко, але від усього серця, і коли вона жартувала, у жартах було нічого, що сердило або змушувало злитись. І він любив, коли вона примружувала очі в куточках (очі були блідо-блакитними з іскорками ірисок) і зупиняла свій погляд на чомусь цікавому для неї.

Пізніше вона почала говорити про поїздку, яку вона планувала через гори до Могили Кубеліка, і Тук дав їй одну з своїх візитних карток.