Напрямок

- З Четвертими?

- Ну, з Томасом, наприклад.

- Неофіційні викрадення. Це безумство.

На це він не мав ніякої відповіді.

- Я не хочу повертатися в свою квартиру, - сказала вона. - А ще я думаю, що мені буде безпечніше у тебе.

- Я не такий безпечний, - сказав Тук, просто щоб побачити, як по її губах ковзнула посмішка. - Ми могли би орендувати номер.

- Це не гарантує, що вони не знайдуть нас.

- Якби вони мали такий намір, Лізо, то, ймовірно, уже б схопили нас. Цьому можна протидіяти, але зараз нам краще припускати, що вони знають, де ми. Але я сумніваюся, що вони зроблять щось рішуче, принаймні не відразу. Ти можеш не співпрацювати з ними, якщо не захочеш, і ти не та людина, яку вони можуть просто взяти і допитати. То що ти хочеш зробити, Лізо? Який наш наступний крок?

- Я хочу продовжити робити те, що повинна була зробити кілька місяців тому.

- І що це?

- Я хочу знайти Аврама Двалі.

Вони йшли по звивистому тротуару до гавані, до вогнів і слабкого стукоту вантажних контейнерів, які переміщали на берег. Волиці були порожні і самотні, і пил, залишки якого були зметені на тротуар і під стіни заглушав звук їхніх кроків.

Тук сказав,

- Ти хочеш ще раз поїхати до Могили Кубеліка.

- Так. Цього разу до кінця. Поїдеш зі мною?

- Можливо. Але є дехто, з ким ми повинні спершу поговорити. І, Лізо, є речі, які ти повинна зробити, якщо серйозно берешся до справи. Нехай хтось, кому ти довіряєш, завжди знає, де ти знаходишся і що відбувається. Зніми достатньо грошей, щоб протриматися деякий час, а потім не чіпай свою електронну картку. Про всяк випадок.

Вона знову подарувала йому непомітну посмішку.

- Ти так робиш, беручи курс на злочинну поведінку?

- Це природня реакція на небезпеку.

- Ще одне. Я можу дозволити собі витратити час і гроші, достатньо, щоб зникнути на деякий час. Але ти повинен працювати, у тебе є бізнес.