Напрямок

Тепер головне було добратися до гуртожитку.

- Заведи автомобіль, - сказала Діана.

- Я намагаюся! Але не можу!

Буря напала на них у повну силу: не тільки зловісний пил, але великі пластівці налетіли шквалом, який прийшов з пустелі з шокуючою швидкістю і міцністю. Він влетів всередину, перш ніж Діана зібралася щось сказати, і так швидко, що вони були охоплені пилом і задихались у ньому.

Буквально задихались. Вона відчула кляп у роті, і навіть Ісаак замовк, як тільки зробив глибокий вдих, повний пилу. Світло зникло, і повітря стало непроникно темним і щільним. Діана виплюнула повний рот мерзоти і встигла крикнути,

- Ми повинні відвести його всередину!

Чи почула її пані Ребка? А Сулеан? Очевидно, почула; Сулеан, трохи більша за тьмяно-помітний привид, допомогла Діані підняти хлопчика і перенести його з автомобіля в продуктовий магазин, в той час як пані Ребка слідувала за ними, тримаючи руку на спині Діани.

Перебування в магазині було невеликим полегшенням. Розбите вікно на даху пропускало величезні пориви попелу. Їм вдалося утримати Ісаака вертикально посередині між ними, і він навіть став на власні ноги, коли відчув підлогу. І знайшовши її, замовк, ніби сховався всередині, в абсолютній темряві. Тепер вони чекали, поки пил вляжеться достатньо, щоб можна було пристойно дихати, спостерігаючи, наскільки гіршим була буря за те, чого вони очікували, Діана подумала: після всіх прожитих років, це місце, де я прийму смерть?

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ

Стало очевидним, як тільки почалася буря, що Ісаак і жінки-четверті сховалися в іншому місці. Тому що шторм цього разу не був простою абстракцією. Це не було повільне падіння пилу, подумала Ліза, схоже на якийсь раній осінній сніг у Вермонті. Це було дивне астрофізичне явище, яке могло замести їх до ранку. Якби таке сталося в Порт Магеллані, місто було б закрите протягом декількох місяців. Це був потоп, повінь, не менше, тому що це відбувалося в евакуйованому районі далеко на заході, де було мало очей, щоб бачити, і ніхто не направлявся на допомогу.

Найгірше дошкуляла темнота. Через те що експедиція була розділена, у них було тільки два ліхтарі на автомобілі Двалі. Ліхтарі були повністю заряджені і гарантували (як вказувала мітка) роботу протягом ста годин, але навіть їх сукупна сила робила доступною похмуро невеличку зону у всеохоплюючій задушливій темряві. Тук і д-р Двалі наполягли на тому щоби прочесати всі три поверхи резиденції, щоб переконатися, що зовнішні вікна були запечатані від пилу. Це було досить важке завдання, щоб не загубити один одного, вони змушені були на цьому скаженому вітрі кричати навіть всередині будівлі. І навіть після цього золі вдавалося потрапити всередину через неминучі щілини і зазори, і засипати сходові клітки. Частинки пилу ширяли у променях ліхтарів, і сморід просочив повітря, одяг, і тіла.

Зрештою вони осіли в кімнаті на третьому поверсі, з вікном, з якого могли оцінити ситуацію зовні (вранці, але Ліза подумала з острахом - якщо світло сонця досягне їх). Тук відкрив банку тушонки своїм складаним ножем і виклав її на пластикові тарілки, які він знайшов в одній з кухонних шаф.

Нафтові монтажники жили, як університетські першокурсники, - до такого висновку Ліза прийшла після оглядин будівлі. Злі, депресивні першокурсники університету. Експонати A, B, C: порожні пляшки, розкидані випадковим чином, купи занедбаного одягу по кутках, заяложені матраци і пошарпані паперові святині, - фото Найбільших Грудей у світі.

Двалі говорив про Ісаака. Він розказував про Ісаака протягом декількох годин, - і бідкався, що може статися за його відсутності і що цей свіжий Попіл може означати - для його статусу комуніканта. Це почалося здаватися Лізі більш ніж розумним, поки вона не перебила його, щоб запитати,

- Якщо ви так багато дбали про нього, чому ви не дали йому прізвища?

Двалі покосився на неї.

- Ми виховували його общиною. Пані Ребка назвала його Ісаком, і цього, здається, було достатньо.

- Ви могли б назвати його Ісаак Гіпотетичний, - сказав Тук. - Враховуючи його батьківство.

- Я не вважаю, що це смішно, - сказав Двалі. Але принаймні заткнувся.

Попіл падав товстими пластівцями, більшими, ніж коли-небудь. Вона бачила його за вікном, коли наводила ліхтарик, але тільки у вигляді невпорядкованої блискучої сірої маси. Більше ніж у Порт-Магеллані, подумала вона. Більше ніж у Бусті.