Напрямок

Сулеан посміхнулася, оголивши дрібні білі зуби.

- Я думаю, що на вашому місці відчувала би те саме, - через слухи про мене. Я знаю ті історії, які вони розповідають. Похмура страшна марсіанка, жертва травми у дитинстві. - Вона постукала по своєму черепу. - Ця голова передбачає наявність моральних принципів. І має незвичайну історію.

- Ви такою бачите себе?

- Ні, але я розумію, що таке карикатура. Ви витратили багато часу й енергії, шукаючи мене, міс Адамс.

- Зовіть мене Ліз.

- Ліза, тобто. У вас ще є фотографії, які ви показували усім, коли шукали мене?

- Ні, - вона знищила їх ще у мінанзькому селі, за наполяганням Діани.

- Так само, як і в мене. Отже ми тут одні. І нас ніхто не підслуховує. Ми можемо поговорити.

- Коли я почала шукати вас, я не думала…

- Що створите мені незручності? Або те, що це приверне увагу геномної безпеки? Не вибачайтеся. Ви знали те, що знали, а те, чого ви не знали, навряд чи могло увійти у ваші розрахунки. Ви хочете запитати мене про Роберта Адамса і як і чому він помер.

- Ви знаєте, що він мертвий?

- Я не була свідком вбивства, але я говорила з людьми, які бачили, як його викрали, і я не можу уявити собі іншого результату. Якби він міг прийти додому, він би це зробив. Мені шкода, якщо це здасться вам тупим висновком.

Тупим, але все більш очевидним, подумала Ліза.

- Це правда, що він був викрадений геномною безпекою?

- Однією, як вони їх називають, виконавчою групою.

- І вони полювали за доктором Двалі і його групою.

- Так.

- І ви теж.

- Так. З різних причин.

- Ви хотіли зупинити проект створення Ісаака.